Батьківство у Львові як форма інвалідності

9873 3
Не обов’язково вішати знак «вхід із візком заборонений»: до значної частини львівських крамниць із візком вхід неможливий.

Я – людина з особливою потребою. Ця потреба в мене вже не вперше, й за кілька років вона зникне, хоча згодом може виникнути знову. Я гостро відчуваю цю потребу щодня, й мої можливості її задовільнити обмежені. Ця потреба – пересуватися Львовом із дитячим візком.

Можливо, комусь порівняння видається неетичним, але це не я придумав. Про нас представники міської влади так говорять – на рівні з візочниками. Так, мовляв, так, звичайно, невпинно й наполегливо робимо місто прохідним і проїзним для людей з інвалідністю, ну, і не тільки ж з інвалідністю, а й для мам із візками також.

Технологічно потреба полягає в тому, щоб на тротуарі та переході через проїжджу частину не було перешкод заввишки понад 10 сантиметрів, глибоких ям, калюж і тому подібних бар’єрів. Мовчу вже про літні майданчики «від стіни до дороги». З часом запам’ятовуєш непроїзні вулиці й оминаєш їх.

Минулого разу, коли ця потреба в мене була гострою – шість років тому – я прийшов додому з прогулянки злий і заснував у фейсбуку спільноту «Дайте пройти!», яка об’єднала активістів і зробила багато добрих справ. Тоді головною перепоною були машини, припарковані на тротуарах. Активісти почали встановлювати стовпчики, їхню справу продовжила міська влада, й тепер – це правда – в центрі й навколо центру машин на тротуарах поменшало.

Але потреба не зникла. Через неї я часто йду не туди, куди мені треба, не купую того, що мені потрібно, й не буваю в місцях, де, за ідеєю, мені мали би бути раді як клієнтові. Йдеться, по-перше, про тротуари та переходи. Мила серцю Влодка Костирка бруківка, зависокі бордюри та стан асфальту виховують батьків справжніми асами, спроможними проїхати так, щоб не тільки не витрусити з малечі душу, а навіть її не розбудити.  Відремонтовані останнім часом вулиці спроектовані нормально – там є пониження бордюра на переході, хоча це також не завжди рятує.

 

Або, наприклад, їдеш вулицею Князя Романа й бачиш риштування чітко посередині тротуару.

Ліворуч поїдеш – не проїдеш. Праворуч… Зрештою, праворуч, обтерши візок об огорожу, проїхати вдалося. Добре, що ми замінили важчий і більший візок легеньким і маневреним: старий би точно не проліз.

По-друге, йдеться про заклади, відгороджені від людей на колесах.

Сьогодні, наприклад, захотілось мені з’їсти круасан. Із-поміж пекарень, яких тепер у місті багато, я обирав не ту, де смачніше, а ту, де можна заїхати. Підкотився до неї – трясця! Поріг. Це значить, що треба однією рукою відчинити та притримувати важкі металопластикові двері, іншою, відступаючи назад, завезти візок досередини, переставивши спершу одну, а потім другу пару коліс, і вчасно відпустити двері. Якщо всередині ще одна сходинка, мені каюк. Потім ця сама процедура на виході. Часто двері відчиняються досередини, тоді мусиш тиснути на них задом, підтягуючи візок.

Втім, це легкий випадок. До дверей кожної другої крамниці в центрі та старих районах міста ведуть дві-три-чотири сходинки. Подолати їх, не піднімаючи візок, нереально. Залишити його на вулиці теж – і небезпечно, і зазвичай просто немає місця, де можна «припаркуватися». 

 

Дитячі книжки у вітрині книгарні так вабили, але виперти візок на ці сходи, на жаль, не подужаю.

А це перукарня: тут у нас і сходи, і поріг. Через поріг на рівній поверхні візок «переступає», на сходах – ні.

Високі сходи роблять бургерну надійно захищеною від таких, як я. Можна навіть не вішати знак «вхід із візком заборонено»

А це крамниця тканин. Добре, що мені не потрібні тканини.

Далі зайшов на «Нову пошту». На жаль, моя посилка залишиться не відісланою. (Насправді дякую відділенню на вулиці Тершаківців, де вхід облаштовано для людей на колесах – посилку я відіслав.)

 

Аптека. І ще одна. І ні,  біля дверей жодної немає дзвіночка для візочників. Іноді він буває,

Ще одна перукарня. Ну, ні, то ні, дорогою буде ще одна…

Ось і вона. Ні, не судилося мені сьогодні постригтися. Може, хоч штори куплю?

 

Не куплю.

Авжеж, крамниці, кав’ярні, аптеки, перукарні та інші заклади, облаштовані у старих будинках, переважно в колишніх житлових помешканнях, проблематично обладнати повноцінними пандусами. Проте в багатьох випадках заїзд можна було би полегшити, прибравши поріг і зробивши сходи нижчими. Ще, певно, є якісь методи, яких я не знаю – перепрошую, я не урбаніст.

Я, звичайно, знаю, як вирішити цю проблему довгим, уже випробуваним шляхом. Ініціативи, акції, маніфестації на візках, чорні мітки для крамниць із високими порогами й міська влада, яка поспішає відповісти на нову артикульовану потребу громади. Але є й коротші шляхи. Наприклад, добровільний.   

31 Травня, 2017 01:35
Микола Такі категоріі громадян відносяться до маломобільних груп населення або до людей з особливими потребами. Див. ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення»
29 Травня, 2017 07:38
otar Даріє, ви могли б зауважити, що я не лише не називав людей так, як ви сказали, а навпаки - вживав найкоректнішу на цей час форму "люди з інвалідністю". Парадокс, але, хоч яку коректну форму ти обираєш (а саме цю рекомендують усі найновіші методички як-нікого-не-образити), знаходяться люди, які ще не в курсі, що саме ця форма коректна, й поспішають образитись. Навіть не знаю, що з цим робити. Вибачте, але писати "особа пересуваючася на візку" я ще не готовий :)
28 Травня, 2017 22:45
Дарія Джміль Не слід називати людей висловами як “інвалід” чи “каліка.” До людей не ходячого стану слід казати не ходячий чи не ходяча. Ці особи не на “інвалідних візках” а на крісловозів для не ходячих. Прошу ставитися гідно до людей не ходячого стану.
Є тягач який піднімає і спускає крісловоза по сходах. Подивіться тут
[***]://[***].mobilitylifter.com/
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!