Без бланку та печатки. Чому медики виписують такі рецепти і коли це припиниться

4811 1
Замість іти спочатку до сімейних лікарів, люди воліють звернутися в стаціонар спеціалізованого медзакладу в надії, що там їм випишуть пігулку від усіх болячок.
фото: Львівський портал

фото: Львівський портал

Багато хто в житті стикався з призначеннями лікарів, написаними не на бланку лікарні, а на звичайному листку паперу без належних реквізитів. Головна лікарка львівської лікарні Охматдит Мар’яна Возниця пояснює, чому так склалося і як можна змінити цю систему.

Як би мало все виглядати в ідеалі? Кожна людина має свого сімейного лікаря, який виписує рецепти на офіційних бланках, і без них не можна буде придбати нічого, крім аспірину чи ібупрофену. Саме цей лікар проводить профілактику та відповідає за пацієнта, і всі неургентні контакти відбуваються виключно через нього. Якщо пацієнтові потрібна консультація вузького спеціаліста, то сімейний лікар надає скерування, і тоді медик із закладу вторинного рівня приймає пацієнта та заповнює необхідні документи. Так само діється й тоді, коли йдеться про якісь важкі випадки, що ними займаються медзаклади третинної ланки.

Коли ж пацієнт раптово хворіє, його забирає швидка допомога і везе в лікарню. І тоді, коли з’ясовують особу пацієнта, то звертаються до сімейного лікаря, піднімають документацію. Оце є ідеальна структура, як би воно мало бути.

Як є сьогодні? Поки сімейна медицина ще не пройшла реформування, то є певна недовіра до сімейних лікарів, відтак пацієнти шукають добрих лікарів у лікарнях. Такий пацієнт напитує потрібного лікаря і їде до нього, наприклад, у той же Охматдит. Він приходить у стаціонар та ловить його на коридорі чи по дзвінку і просить оглянути. Лікар у стаціонарі не дуже має місця, щоби нормально оглянути такого пацієнта, рівно ж як і документації, яку необхідно заповнити. Це не означає, що лікар робить щось не так чи він поганий, просто механізм звернення невідповідний.

Пацієнт того лікаря зловив у час, коли той мав би займатися зовсім іншими справами, тому він написав призначення на тому папері, який мав при собі, а не на бланку з печаткою. А завтра пацієнт вирішив, що лікар з Охматдиту йому не підходить, і поїхав в лікарню на Пилипа Орлика чи в «чорнобильську». У підсумку він має три папірчики, написані різними медиками. Це неправильне розуміння доступності медицини. У нас побутує думка: я знаю в тій лікарні доброго лікаря і поїду до нього, бо він мене від усього вилікує.

Читайте також: Львівський «Охматдит». Шанс на «одужання»

Я розумію, що в цьому є певна рація. Адже сімейні лікарі є за фахом терапевтами чи педіатрами, тож, якщо мені треба до кардіолога, навіщо я буду крутити голову сімейному? Для чого видовжувати цей ланцюжок, якщо все одно треба йти до вузького спеціаліста? Це, так би мовити, ергономіка часу. Але це працює до тих пір, поки не виникають проблеми чи претензії до медика. Та коли вони виникають, пацієнт з такими папірцями на руках нікому нічого не зможе довести, бо ж це не юридичний документ.

Сімейний лікар не лише лікує хворобу, а й займається профілактикою. Коли пацієнт приходить до сімейного лікаря зі скаргами на головний біль, то він розпитає про роботу, про навчання чи якісь проблеми немедичні. Він має на це час, і він для того і є, щоби до кардіолога, який проводить ургентні операції, не стояла в коридорі черга пацієнтів, деякі з яких самі поставили собі діагноз «інфаркт» з переляку, що їм чорний кіт дорогу перебіг. Це не робота спеціаліста зі стаціонару, бо його завдання зовсім інші.

Але допомога сімейного лікаря регулярно буває дуже важливою, бо він знає своїх пацієнтів і може підказати те, чого не показують результати аналізів. От, наприклад, привозять до нас 15-річну дівчину, яка втратила свідомість. Ми робимо дослідження і нічого не бачимо. Звертаємося до сімейного, і той розповідає, що таке з дівчиною трапляється доволі часто, бо вона дуже емоційна, і це не пов’язано з якоюсь недугою. Тоді це переходить з медичної сфери в соціальну.

Якщо така дитина без історії потрапляє до нас, ви розумієте, скільки ми повинні провести досліджень, скільки вкласти коштів і нічого не знайти та, можливо, «прив’язати» дитині якусь хворобу? Може настати стигматизація і розвиток якоїсь хвороби, якої раніше й не було.

Читайте також: Нові правила для лікарів та пацієнтів: що варто знати

Є ще інша проблема – доступність ліків без рецепту. Усе зводиться до того, що в наших аптеках можна купити практично все. За кордоном ви можете без рецепта купити парацетамол та ібупрофен. Навіть коли пацієнта виписують зі стаціонару додому, він іде до сімейного лікаря, який виписує на основі цих рекомендацій відповідні препарати. А якщо людина потрапляє в лікарню, то лікування призначає лікар з цієї клініки. 

Так, пацієнти намагаються полегшити собі шлях, але ж ми хочемо змін в медицині, тож треба так робити, щоби вони торкалися і нас безпосередньо, а не бути за колгосп, тільки не в нашому селі.

Не може бути так, як є зараз, бо лікарі в стаціонарах займаються не тим, чим мали б. Це породжує дуже велику кількість проблем. До лікаря-гастроентеролога в стаціонар Охматдиту звернувся пацієнт, дитину подивилися і виявили психосоматичні розлади, так часто буває – зле написала контрольну, і в животі заспазмувало. Лікар оглянув і сказав, що немає приводу хвилюватися. Але батьки наполягають на тому, що треба зробити УЗД, аналіз крові і взагалі госпіталізувати дитину. Пацієнт прийшов до непрофільного доктора, лікар оглянув і сказав, що проблем немає, а в результаті пацієнти на нього скаргу написали за те, що їхній дитині буцім не надали належної допомоги.

Я головний лікар медичного закладу третинної ланки і мрію, щоби у повному обсязі запрацювала система, в основі якої будуть сімейні лікарі, де буде вся документація, електронний документообіг і так далі.

Минулого року в Хорватії бачили їхню систему видачі електронних рецептів. Людина зі Спліта поїхала до Загреба і там захворіла. У Загребі їй не можуть виписати рецепт, бо її сімейний лікар живе в місті Спліт. Зв’язалися через систему, і вже електронний рецепт полетів у Загреб. А в нас я пішла до одного лікаря, і той виписав мені сім препаратів, другий – дев'ять, а третій нічого не знайшов. Кому вірити?

Лікар, який приймає в поліклініці, заповнює відповідні документи, заводить на пацієнта амбулаторну картку, видає талон на огляд чи консультацію, і це все можна відслідкувати. А всі консультації на сходах чи в коридорах, де нічого не  нотується і не записується у відповідні документи, не мають жодної юридичної системи.

Читайте також: Люди Твого міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря

Але така система склалася зараз, і ми всі з неї користаємо, бо легше подзвонити до знайомого лікаря і попросити про прийом. Але якщо ми хочемо, щоби все було правильно, то треба підписати декларацію з сімейним лікарем і дотримуватися певних правил. Тоді рецепти і призначення будуть на бланках з печатками, і ми будемо знати, хто й за що відповідальний.

У нас такі випадки є щодня, бо з усієї області до нас їдуть люди, обминаючи медиків на місцях. До умовної Турки значно ближче місцевим жителям, але вони одразу їдуть до Львова, бо тут лікарі розумніші, а місцевим я не вірю. Немає довіри, і її найтяжче відродити. Про це треба багато і голосно говорити.

Пацієнти, в моєму розумінні, можуть значно підвищити рівень сімейного лікаря, якщо будуть до нього значно вимогливіші. Місцева громада може знайти відповідного спеціаліста та запропонувати йому належні умови для роботи в їхній місцевості, допомогти в якийсь спосіб – пропонують житло чи інші бонуси. У Львові є надлишок медиків, а по районах їх бракує.

Усе це можна змінити, якщо проводити системні зміни. Звести все це до одного пункту – сімейного лікаря. Поки буде вільний доступ до лікарень і до аптеки, змінити це буде важко. Системно це може бути змінено тоді, коли лікарня на 100% даватиме пацієнтові ліки, коли буде повністю електронний документообіг і все вноситимуть до відповідного реєстру, плюс рецептурна система відпуску ліків з їхньою реєстрацією.

Ми повинні зі спеціалізованих стаціонарів третинного рівня забрати первинний рівень: тих, хто має спочатку іти до свого сімейного лікаря. Як ми це зробимо, то в стаціонарах залишиться більше ресурсу на щось спеціалізоване, для справді важких випадків.

Крім того, люди мають з відповідальністю ставитися до власного здоров’я. Бо на сьогодні ця тема також не надто популярна – коли ми говоримо про те, що пацієнт має дбати про своє здоров’я і відповідати за це. У нас завжди винен лікар, який не догледів чи не притягнув, а пацієнт не мав часу прийти на огляд чи консультацію. Але, на мою думку, це спільна відповідальність лікаря та пацієнта.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

 

 

 


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (1)

Додати коментар
31 Липня, 2018 16:25
Yurkoburko Поганий рівень медиків на периферії - це теж відповідальність людей на місцях. А що ви хотіли за зарплату на рівні мінімальної? Час збирати каміння.