Звичай «Маслєніци з блінами» нам почали прищеплювати водночас з втягуванням у тенети «руського міра» з єдиним культурним і духовним простором. Зараз «Маслєніца» є також добрим маркетинговим інструментом для ресторанів, кнайп та супермаркетів. Проте, вона не має нічого спільного з українською традицією. Масляна – це час, коли треба приготуватись до Великого посту духовно і фізично. Це примирення з собою і оточуючими, намагання пробачити образи. Львівська кулінарна блогерка пані Стефа про те, як правильно називати період, що передує Великому посту і які саме страви потрібно готувати у цей час.

Дві традиції називання часу, що передує Великому посту

В Україні маємо паралельно дві традиції називання часу, що передує Великому посту. Центр, схід і південь святкує Масниці (часом теж називається Масляна), які теж називають «Колодки» чи «Колодієм» (але, зауважте, не маслєніца!). В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», «Ніжкові заговини», наприклад.

Масниці це те ж, що "масний", він же "тлустий", "жирний" тиждень в багатьох культурах.

Західніші реґіони України називають цей тиждень переважно "колодієм", а також "запусти" чи "сиропусти" (бо ще можна їсти сир та інший набіл).

Втім, важливо розуміти, що традиції мігрують разом із людьми, тож цілком можна зустріти усі варіанти називання по цілій Україні.

Почнемо з Колодія. Ось що пише Енциклопедія Українознавства (том 1, стор. 232, Мюнхен – Ню Йорк, 1949 рік): «Масниці», «зимні (зимові) масниці кінчаються «Колодкою», що її справляють баби в понеділок перед Великим постом, угощаючись обов’язковими варениками. Цю «Колодку» – мале поліно або патик – чіпляють парубкам і дівчатам, що у цьому весільному сезоні не поженилися. Від «колодки» треба відкупитися, а за відкупне і добровільні складки справляють для всіх веселе прийняття, що може тривати й кілька днів».

Насамперед, етнографи свідчать, що свято Колодія було властивим для всієї України, але мало певні ритуальні відмінності. Проте, спільною рисою було те, що це було веселе, безжурне і жіноче свято – в тому сенсі, що влаштовували забави та керували ними жінки. Їм також приписують роль охоронниць моралі – прив’язуючи колодки неодруженій молоді, вони нагадують про потребу врегулювання родинного статусу.

Цікаву паралель проводять між колодками, що прив’язують худобі, щоб та не скакала через низькі плоти і перелази, та ритуальними колодками – мовляв, щоб «не скакали в гречку».

Вареники з сиром, а не «бліни»…

В етнографа Олекси Воропая є цікаві свідчення про «Ніжкові заговини», коли  за стародавнім звичаєм готувався холодець зі свинячих ніжок: «То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде, — розказує селянин з Чернігівщини. — Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п’ють, і ми, було, вдома п’ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та вип’ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип’ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат і гості, коли траплялися… А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!». Я піднесу… а тоді ще й по третій, четвертій… А коли вже вип’ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало: Ой, вип’ємо, родино,Щоб нам жито родило,І житечко, і овес —І зібрався рід увесь».

Щодо традиційних страв на сиропусний тиждень, то наша українська традиція описана доволі детально. «Не можна оминути й традиційних страв на сиропусному тижні, також і на балюваннях «колодчаних». Як традиційна страва з віків це вареники з сиром. Немає хати в Україні, в якій би не було вареників на сирній неділі. Далі йдуть гречані оладки (млинці), але це не всюди, сир, капуста з олією, капусняк, «огірки» – розсіл огірковий, яєшня на маслі, сир з сметаною, різні каші, борщ з рибою, локшина на молоці та інші пісні страви, в розумінні не м’ясні», – пише Степан Килимник, «Звичаї нашого народу. Весняний цикл».

“Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені — теж обрядова їжа в ці дні на Україні. Такі млинці або щось подібне печуть і інші слов’янські народи. Цей звичай ведеться здавен-давна, бо вже в Святому Письмі слов’янською мовою цар Давид народові «даяша по млину сковородному»», – розповідає Олекса Воропай.

У нього ж далі: «Вареники на Масляну годиться варити щодня: «вареники доведуть, що і хліба не дадуть!» Але не всі цього правила дотримувались. На сиропусну ж неділю «і бусурмени вареники їдять!» — а, мовляв, про нас, православних, і мови не може бути».

Сирові з сиропусних вареників приписували маґічні властивості. «Щоб побачити відьму, треба в сиропустну неділю при вечері, виколупати з останнього вареника сир, зав’язати у вузлик, покласти в рот і так тримати до ранку. Ранком, у «жилавий» понеділок, належить піти до церкви і вистояти всю обідню на одному місці, не поворухнувшись. Вдома, після обідні треба сховати сир у гаманець і зберігати його разом з грішми аж до Великодня. А на Великдень, як переспівають «Христос Воскрес», стань на паперті. Котра з жінок до тебе підійде, та і єсть відьма…» (Воропай, з посиланням на респондентів з Чернігівщини).

Прощавай м'ясо

Тобто, запусти/масниці – це те ж, що й карнавал (carne — м’ясо + levare — прощавай), «прощання з м’ясом». Це початок «репродуктивного року» в найширшому сенсі, весна, залицяння та любощі, пошуки пари, продовження роду, засівання нового врожаю.

А традиційними стравами цього періоду є холодець (на М’ясопуст) та страви з сиру на Сиропуст – пироги з сиром, сирні бабки, сирнички, налисники з сиром; а також гречані млинці. Звичайно, зустрічаються в описах інші страви, але видно, що традиційнішими все таки є вареники, а не млинці/бліни.

Цікавою є присутність в Галичині традиції пекти пампухи і смажити хрусти/вергуни. Це не є дуже поширеним, і виглядає на вплив центральноєвропейської традиції «тлустого» четверга чи вівторка (залежно від країни). Пампухи «pączki» є дуже популярними в цей період в Польщі та польських діаспорах США і Канади.

Але, як би там не було, сенс останнього тижня перед постом в Україні – приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується, м’яса не їмо ще з попереднього тижня (Мясопуст). Тобто, по суті, це спокійний час, примирення з собою і оточуючими, намагання вирішити образи, очікування посту. Закінчується Прощеною неділею.

Дифузія московських традицій

Виглядає на те, що «Маслєніцу з блінами» (а не варениками) в попсовій формі нам занесли за часів совєтів, чи може ще й раніше. Ймовірно, це була дифузія подібних, але багато в чому інших московських традицій. Згрубша, так само, як колись язичницькі традиції заступалися християнськими. А що назви схожі (Масниці і Маслєніца), то особливо ніхто в деталі не спішить вдаватися. Зараз «Маслєніца» є добрим маркетинговим інструментом для ресторанів, кнайп та супермаркетів. Бо під цей весь шум можна троха більше продати тематичних харчів і до них.

Задля історичної правди мушу сказати, що в Записках Наукового Товариства ім. Шевченка (т. 34, ст. 51) згадується оцей процес виродження (вжито, власне, це слово!) традиції Колодки з родинно-моральної в розпустну: «… жінки вже не ходили по хатах, а наготувавши в значній кількості м’яса, ковбас, сиру, масла, тощо збиралися в понеділок до коршми і тільки входив до неї який чоловік як в’язали йому колодку. Зрештою, коршма переповнювалася людьми і йшла пиятика до непритомности».

Мені не надто хочеться вдаватися до моралізаторства, бо традиції міняються і ми від того ніде не подінемося. Але будь ласка-ласка-ласочка – давайте, принаймні, не називатимемо цей тиждень Маслєніцою…

ФоФото: Мамаєва Слобода

то: Мамаєва Слобода