Чого нас вчить історія львівських підлітків, які познущались над котом

3852 0
Перш, ніж люто засуджувати учнів, які викинули кота з багатоповерхівки, варто зрозуміти, чому вони це зробили і чим можна зарадити у цій ситуації.
ілюстративне фото: Jesús Rodríguez/Unsplash

ілюстративне фото: Jesús Rodríguez/Unsplash

Нещодавно мережу сколихнуло відео двох львівських підлітків, які зняли на телефон, як викидають маленьке кошеня з вікна багатоповерхівки. Зараз хлопцям загрожує до трьох років позбавлення волі. Психологиня Ольга Курилко розмірковує, що саме підштовхнуло їх на цей вчинок та чому це викликало таку агресію серед глядачів.

Коли я подивилась, як кішка б’ється об стіни, перевертається та летить далі, то заціпеніла від жаху. Але чомусь двом підліткам це видалось дуже веселою пригодою. Їм не спало на думку, що іншій живій істоті дуже боляче. Хлопці навіть виклали відео у мережу. Реакція не примусила себе чекати — глядачі почали розшукувати винуватців, щоб повернути їм їхню відповідальність або просто поливали прокльонами двох підлітків, бажаючи їм усього «найкращого». Найбільше всі дивувались, чому школярі такі жорстокі.

Найпершим чинником жорстокості підлітків є, звісно, якість батьківсько-дитячих стосунків у сім’ї та й загалом стосунків між членами родини. Сім’я — це найперша та найголовніша мікромодель світу для дитини, саме там вона найбільше усьому навчається. І як взаємодіяти з іншими — також. Як у сім’ї ставляться один до одного, як ставляться до найслабших членів родини, які моделі поведінки схвалюють, а які засуджують, чи дитина зазнає вдома фізичного насилля — ось ті основні пункти, про які слід замислитись. Бо не даремно кажуть — виховуйте не дитину, а себе, бо в результаті вона все одно стане подібною до вас.

Інша можлива причина подібної жорстокої поведінки — гіперопіка дитини. Стосунки, де дитину надто сильно опікають, теж не є здоровими, оскільки за бажанням батьків зробити все найкраще, швидше за все стоїть їхня особиста потреба бути «хорошими» у власних очах та очах суспільства. А в цьому бажанні немає нічого, що потрібно саме дитині, її потреби ігноруються та залишаються поза увагою. Таким чином дитина навчається бути жертвою, оскільки вона мало що може зробити сама і чується безправною. До того ж вона вивчає й спосіб поводження тирана, бо бачить це щодня, і не навчена здоровому способу взаємодіяти зі світом.

Читайте також: Собака, над якою жорстоко познущалися восени у Львові, шукає сім’ю

Безумовно, дуже важливим є те, скільки якісного часу в сім’ї присвячується дитині, як реагують на її потреби, чи поважають їх, чи приймають емоційні переживання дитини, чи знецінюють їх та морально (а то й фізично) придушують. Дитина, яка матиме розвинений емоційний інтелект, навряд чи колись вчинить так жорстоко. Бо вміння розпізнавати свої емоції, переживання та наявність розуміння, що щось подібне відчуває інша жива істота, робить нас співчутливими.

Ми живемо у країні, де декілька останніх поколінь вимушені були важко працювати, щоб забезпечити базові потреби. У нас не було прийнято дослухатися до своїх переживань, а тим більше до того, що переживає дитина. А дорослим теж необхідно цього навчатися – насамперед для себе, а також для того, щоб навчити наступне покоління бути дещо іншими. І як показує час, покладання зусиль на це, є не менш важливим, ніж засвоєння дитиною шкільної програми. Бо не все згодиться, що ми вивчали у школі, а от вміння бути людиною – так. Бо потім ці люди й формують суспільство, у якому ми живемо. Яким воно буде – лояльним до жорсткості, байдужим до дітей своїх та чужих, чи таким, яке вміє поважати та цінувати життя іншого у різних його аспектах? Цінуймо свою місію та роботу батьків.

Середовище поза сім’єю також впливає на формування особистості дитини, підлітка. Якщо у колективі (школа та ін.) дорослі, які є відповідальними, ніяк не реагують на жорстоке поводження одних дітей з іншими, якщо немає належної реакції на цькування, то це все лише підтверджує дітям, що так робити можна. Зрештою, та культура, яку ми їм прищеплюємо, стане частиною їхнього світогляду.

Читайте також: Чому захист прав тварин — це важливо і зовсім не смішно

І тут важливо звернути увагу, як зреагували люди на вчинок підлітків. Найперше розвінчаю міф про те, що «колись такого не було». Було завжди й у всі часи. Не було хіба що  інтернету й телебачення, де часто годинами смакують усілякі кримінальні новини і може здатись, що нас оточило суцільне зло. Людина — біологічна істота (з притаманною агресивністю), яка формувалася дуже довго і за якихось декілька десятків років не могло статися разючих змін. Природа людей однакова, що десять років, що сто, що тисячу тому.

На щастя, живемо у суспільстві, яке все-таки прагне цивілізовано вирішувати конфлікти, яке вітає вміння керувати своєю агресією. І власне це один з тих навиків, який відрізняє дорослу та зрілу людину від дитини. Тому, напевно все-таки, коли обурюємося такими вчинками, що є нормальним, варто вибирати спосіб вираження свого гніву і замість, наприклад, «їх самих викинути з вікна», що більше схоже на бажання жорстокої розправи та цькування, написати, що «вчинок вразив і обурив» чи щось подібне.

Завжди варто відділяти саму особу від її вчинків, бо в кожної людини вони дуже різні, та й помиляються всі. Один вчинок, помилка чи навіть більше, не можуть схарактеризувати особу вповні. У випадку підлітків, тіло та розум яких шаленіє від гормональних бурь, свідомість яких зазнає важливих підліткових трансформацій, це особливо важливо. Бо це ще той вік, коли такі речі можна виправити. А зробити це можна, побачивши за вчинком особу і те, як, чим і в якому середовищі вона живе. Це не скасовує відповідальності за свої дії, це просто зміщує ракурс на те, що ми можемо зробити у цій ситуації. Чим допомогти цій дитині, бо назовні вона виражає те, що її зараз переповнює, розряджаючи таким чином свої тривогу, фрустрацію чи заміщуючи образ її кривдника тим, хто слабший і кому можна відповісти за все, що сам отримав і можливо несправедливо від іншого. Чим людина багата, тим вона і ділиться.

Читайте також: Як зрозуміти підлітка. 5 підказок для батьків

Перш, ніж засуджувати зі всією люттю, можливо, варто запитати, чому вони багаті саме такими речами і чим можна зарадити цій ситуації? Такий підхід передбачає усвідомлення власної відповідальності, не обов’язково саме перед цими людьми, можливо перед іншими, на яких ми маємо безпосередній вплив. І ще дещо, що частково випливає із сказаного — вчинок цих підлітків не свідчить про те, що в дорослому віці вони стануть маніяками чи вбивцями. Тому не варто вішати на них такі ярлики, варто проаналізувати ситуацію та зрозуміти, що можна змінити.

Можна вказати ще декілька чинників, які можуть спричинити жорстоке поводження підлітка. Вони переважно не є вирішальними, але можуть додати свою лепту. Поза тим, основними стовпами є те, чи ми вміємо любити своїх дітей, а «любити», як ми бачимо, — це дієслово. Любити дитину — це багато емоційної та фізичної роботи задля неї, це живе спілкування з нею, це думання, аналізування своїх вчинків та власних моделей поведінки. Добре, якщо батьки виросли в гармонійних сім’ях і навчатися у вихованні дітей їм практично нічого, однак навіть тоді варто тримати руку на пульсі власної критичності і думати про те, які мої стосунки з дитиною, чи їй добре в цих стосунках, чи нам добре у цих стосунках, чи вмію я її слухати, чи вмію я її чути, чи вмію я встановлювати здорові кордони для її поведінки, чого я її навчаю, як я її навчаю, чи вмію я вчасно делегувати їй відповідальність та багато іншого.

Немає панацеї чи точного рецепту, як зробити все правильно та найкраще у вихованні дітей. Завжди життя буде вносити свої корективи, ставити нові виклики (як от віртуальна реальність), а ми дорослі матимемо безліч задач, які необхідно буде вирішувати щодня. Будемо стомлюватись та помилятись, однак, якщо любов, вміння бачити, чути свою дитину та здорова критичність буде завжди у нашим пріоритетах, то, швидше за все, вони виростуть з такими ж вміннями.

Підсумувати це все хочеться словами Матері Терези, яка на запитання про те, що ми можемо зробити для того, щоб змінити світ, відповіла: «Ідіть додому та любіть свою родину».

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:

Коментарі (0)

Додати коментар