Загиблих у російсько-українській війні Героїв зі Львова почали ховати на Марсовому полі, що на вулиці Мечникова. Раніше цю територію сприймали як радянський військовий меморіал, утім нині її планують переосмислити. Доктор історичних наук Микола Бандрівський пояснює, чому здійснювати поховання загиблих Героїв на Марсовому полі – не найкраща ідея, чи можливе примирення пам'яті в цьому варіанті і яке місце більше б підійшло для вшанування українських захисників, які віддали життя за Україну.

Вже, може, місяць у Львові, як внизу Марсового Поля, що прилягає до Личаківського цвинтаря, проводять захоронення наших нових Героїв, які смертю хоробрих полягли у цій небувало жорстокій, російсько-українській війні. На сьогодні у тому місці вже близько тридцяти свіжих могил. І чи не кожного дня зранку екскаватор своїм ковшем викопує ями під нові могили... А що не так? – спитаєте ви.

Читайте також: «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян

По-перше, ці нові поховання здійснюються на вкрай непристижному місці – внизу пагорба, на якому розкинулося Марсове Поле. Чому цього не роблять на ділянках, які розташовані вище, мені невідомо.

По-друге, можна було б змиритися з тим, що наших Героїв ховають на існуючому військовому кладовищі, на якому рядами під гранітними відполірованими плитами з відповідними написами і символікою, лежать тисячі солдат і офіцерів радянської армії (ота алея із гранітними надмогильними плитами, є головною віссю того радянського меморіального комплексу).

Але, постає питання: якщо українських Героїв й надалі будуть захоронювати на Марсовому Полі, то рано чи пізно, їх могили впритул межуватимуть із згаданими військовими похованнями радянського часу. Добре це, чи зле? Щиро кажу: я не знаю. Все залежить від того, як львівська влада на чолі з Андрієм Івановичем планує вийти із цієї ситуації.

Зараз у тому бачу два варіанти розвитку подій: за яким при першому варіанті – українські й існуючі там радянські військові поховання й надалі співіснуватимуть (тобто, відбудеться щось на зразок "цвинтарів примирення" воїнів різних, часто – ворожих, армій, як це практикують у деяких європейських містах).

За другим варіантом (в який я не вірю, але теоретично він можливий) – після війни, оту алею з радянськими надмогильними плитами на Марсовому Полі, буде демонтовано. Зрештою, монументальну зірку-орден, яка служила Вічним Вогнем для тієї алеї з радянськими надгробками, восени минулого року, уже демонтували.

Чи є якийсь інший варіант у тій ситуації із пошуком місця у Львові для достойного поховання українських військових Героїв?

Читайте також: Це сумний фінал міської господарки, або Через що могла згоріти понад 200-літня гражда

Припускаю, що є. Маю на увазі Пагорб Слави на Майорівці, де ще часів Першої Світової війни були військові поховання.

Якимось дивним чином, цей меморіальний комплекс на Пагорбі Слави (який досі у Львові є найбільш зримим і політично-вмотивованим символом войовничого мілітаризму чужої держави), випав з поля зору і львівського міськвиконкому, і його Голови. Той факт, що Андрій Садовий минулого місяця наказав збити з пілонів на Пагорбі Слави дві радянські зірки, аж ніяк не закрило цієї проблеми.

Отже, до чого я веду: більш як сто років тому росіяни зовсім невипадково (під час дев'ятимісячної окупації Львова у 1914-1915 роках) на вимогу родини генерал-губернатора окупованої Галичини графа Бобринського обрали під свій майбутній Пагорб Слави саме цей – найвищий і найпрестижніший у тутешній околиці міста пагорб для захоронення своїх солдат і офіцерів.

У ті роки Першої Світової війни на місці майбутнього Пагорба Слави (ближче до теперішньої вулиці Пасічної), тогочасна окупаційна російська влада встановила чотириметровий білокам'яний хрест, під яким вмістила пам'ятну дошку з написом: «Братскія могилы доблестныхъ русскихъ воиновъ жизнь положившихъ за Веру. Царя и Отечество 1914-1915 гг.» 

На цій світлині – чотириметровий білокам'яний хрест на місці теперішнього Пагорба Слави у Львові, який був встановлений російською окупаційною владою у 1915 році. Під ним тоді помістили пам'ятну дошку з написом: "Братскія могилы доблестныхъ русскихъ воиновъ жизнь положившихъ за Веру. Царя и Отечество 1914-1915 гг.“

Адже у всьому світі данина шани, яку віддають полеглим воїнам, у значній мірі пов'язана з місцем, на якому здійснюються захоронення і яке майже завжди є ландшафтною домінантою у тій околиці. А, повертаючись до нашої львівської конкретики, такою почесною домінантою є саме Пагорб Слави, але аж ніяк не низинна придорожня ділянка Марсового Поля біля Личаківського цвинтаря.

Дехто може сказати: а як же бути з тими військовими похованнями російських і радянських солдат та офіцерів, які досі спочивають на Пагорбі Слави?

Ну, по-перше, російські військові поховання з Першої Світової війни там вже не лежать. Річ у тім, що поляки за рішенням львівського магістрату у 1937 році ексгумували з Пагорба Слави усі російські військові поховання і перепоховали їх на східній ділянці теперішнього Марсового Поля, де на той час знаходився цвинтар австро-угорських воїнів. Отже, напередодні і під час Другої Світової війни, російських військових захоронень на Пагорбі Слави вже не було.

«Нове життя» у львівського Пагорба Слави, розпочалося у липні 1945 року, коли радянські «визволителі» почали будівництво тут нового меморіального комплексу, перевізши сюди з Відня окремі скульптурні елементи.

І росіяни не були б росіянами (хоч і радянськими), якби й тут у Львові не напартачили: через два роки у 1947 році у зв'язку із недотриманням норм будівництва військових цвинтарів (цей проект ні тоді, ні потім, не затвердило Міністерство культури СРСР) спорудження меморіального комплексу на Пагорбі Слави, було призупинено. Тоді ж почалося розслідування у нецільовому використанні бюджетних коштів під час його спорудження. Одним словом, Пагорб Слави був відкритий щойно 23 лютого 1958 року. Центральну частину цього комплексу запроектовано у вигляді кола, яке розділено навпіл Алеєю Героїв, а у кожному колі – по тринадцять надгробків та бронзові скульптурні композиції «Присяга» і «Родина-Мать». От би наші львівські скульптори і архітектори змогли щось подібне втяти для увіковічнення безсмертної слави наших Героїв.

Пагорб слави у 1970-х роках. Джерело: Фотографії старого Львова

І на завершення: сьогодні Пагорб Слави у Львові є потужним агітаційним рупором радянщини і агресивного мілітаризму сусідньої росії, яка проголосила себе спадкоємницею і правонаступницею СРСР. У будь-якій поважаючій себе країні світу, подібна ситуація вимагала б негайного переосмислення і кардинальних архітектурно-містобудівельних рішень. Тим більше у час війни, коли існуючий меморіальний військовий комплекс є нерозривно пов'язаний з історією агресора, з яким ведемо кровопролитну війну. Але для цього треба бути не паперовим патріотом.

Не знаю, що б могло переконати наш львівський міськвиконком і його голову Андрія Садового звернути свою увагу на переосмислення місця Пагорбу Слави в історії нашого Львова і України загалом.

Адже росіяни завжди йдуть зі зброєю туди, де є бодай найменші прояви «русского духа». І так буде до тих пір, поки ми не почнемо остаточно позбуватися отих російсько-радянських «реліквій» у нашому місті.

Читайте також: Про зникнення галантності і галицького шарму, або Чому нас привчили їсти без столового ножа

P.S. Тут мусимо визнати, що львівський магістрат у 1937 році зробив доволі мудро, ексгумувавши усіх російських солдат і офіцерів з Пагорба Слави і перепоховавши їх внизу на Марсовому Полі, оскільки ті поляки ще добре пам'ятали атаки кінних полків Будьонного і скільки крові пролили тоді галичани у битвах з російським агресором... І, ніхто їм (полякам), у нецивілізованому вирішенні даного питання нічого не закидав. Але ж ми – інші, правда? Миролюбивіші і толерантніші, еге ж?

P.P.S До слова, Мукачівська міська рада так вчинила із демонтажем радянських поховань і монументу: «Цей об’єкт сьогодні зранку вже демонтовано на виконання рішення виконавчого комітету «Про демонтаж пам’яток історії та монументального мистецтва». Могили будуть перезахороненні. Роботи відповідними ліцензованими організаціями почнуться наступного тижня», – йдеться в повідомленні. 

Фото: Фотографії старого Львова

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.