Фото авторки
Згідно з результатами дослідження соціологічної групи «Рейтинг», Львів посів дев’яте місце серед обласних центрів, поступившись Вінниці, Рівному, Луцьку, Тернополю, Харкову Маріуполю. Раніше Львів посідав у цьому рейтингу третє місце. Свою версію, чому так сталося, сформулював у колонці заступник мера Львова з питань розвитку Андрій Москаленко. Маріупольська журналістка Анна Чуданова, котра вже другий рік навчається у Львові, порівнює два міста й розповідає, в чому найбільший потенціал прифронтового міста на Донеччині.
Маріуполь рідко потрапляє до всеукраїнських новин із позитивними інформаційними приводами.
Та насправді Львів із Маріуполем мають більше спільного, ніж можна уявити.
Я переїхала до Львова два роки тому. Починала їздити в гості, тепер навчаюсь тут в Українському католицькому університеті, тож можу порівнювати тутешні умови життя з маріупольськими.
Звісно, за першими візуальними враженнями від архітектури, рівнем розвитку туристичної сфери та кількістю інвестицій місто Лева перевершує місто Марії. Хоча й до Маріуполя їздять туристи – на море. Після окупації Криму місто стало одним із головниї морських курортів країни.
Є чимало спільних проблем: якість освіти, медицини, громадського транспорту, умови на базарах, те, що міський простір не облаштований для людей з інвалідністю. Але там, де львів’яни незадоволені, маріупольці говорять: «дякую». Бо нас особливо ніхто не балував: ми вдовольнялися малим і приймали як належне те, що мали. Це пов’язано також із тим, що левова частка мешканців міста не виїжджала за межі не лише країни, а навіть регіону.
Різниця відчувається у простих речах. Наприклад, міські поліклініки: у Львові лікарі не просили в мене «гуманітарної допомоги на канцтовари» або компенсувати вартість необхідних інструментів для аналізу крові, а подекуди були привітними і уважними. Можливо, це пов’язано з тим, що витрати компенсуються з місцевого бюджету, а можливо, тому, що у Львові менше, ніж у Маріуполі, вкоренилася звичка «дякувати» за сервіс.
Щоб зрозуміти світлу сторону Маріуполя, потрібно було прожити в цьому місті бодай десяток років. Застати жахливі часи, коли найцікавішими культурними подіями були концерти сумнівних поп-зірок і щорічна хода творчих та трудових колективів на день народження міста. А дозвілля, в найкращому випадку, можна було провести в театрі з не надто відданою акторською грою, або ж у кінотеатрі, де, крім американських комедій, майже нічого було дивитись. Це, звісно, якщо вас не влаштовують нічні клуби й караоке-бари…
Проте після Революції гідності та початку війни, яка зараз триває у кільканадцятьох кілометрах від міста, Маріуполь почав змінюватись. Візуально він залишається непривабливим. Міський простір не сприймається як спільна територія, не осучаснюється. Та це питання часу, адже мешканці Маріуполя потрохи оговтуються від страшних подій, створюють креативні простори та коворкінги, запрошують митців, проводять соціальні акції. За громадський простір узялась і місцева влада, яку в місті справді оцінюють досить високо – зокрема, мера Маріуполя підтримали 60% опитаних.
Проте близькість війни не дозволяє мешканцям столиці Приазов’я почуватись у безпеці. Маріупольцям поки що бракує причин пишатися своїм містом та можливостей самореалізації в його межах; не надто сприятливі умови для підприємництва.
Втім, близькість фронту має несподіваний позитивний наслідок. Маріуполь радо приймає переселенців із окупованих територій, а вони сприятливо впливають на розвиток міста. Донеччани надихнули маріупольців своєю активністю та звичкою до вищих стандартів, й стимулювали зміни в культурному та суспільному житті. Тепер корінні та нові мешканці міста розвивають його разом.
Транспорт – болюча тема. Львів’яни відчувають цю болючість кінчиками пальців на ногах у переповнених автобусах. Маріупольці – коли мерзнуть на зупинках в очікуванні маршрутки у спальному районі міста. За площею Маріуполь лише трохи поступається Львову – 166 і 182 квадратні кілометри. Поступово транспортне сполучення віддалених районів із центром Маріуполя покращується, проте постає питання вартості проїзду. З 1 квітня проїзд у маріупольських маршрутках коштує 5 гривень, у муніципальному транспорті – 3.50 і 4 гривні. Про пільги для студентів навіть не йдеться.
Пересуватись містом на велосипеді в маріупольців особливого бажання не виникає. Замало облаштованих велодоріжок і безпечних парковок, та й культура користування велосипедом у місті ще не надто поширена.
Є одна річ, у якій Львів може позаздрити Маріуполю: там уже кілька років видобувають і успішно використовують біогаз, який утворюється на полігонах твердих побутових відходів.
Загалом, Маріуполь – індустріальне, портове, курортне місто з майже півмільйонним населенням – має шанси стати конкурентом Львова. Все залежить від ресурсів, залученості громади та бажання людей жити в сучасному місті, урізноманітнювати своє дозвілля й розвиватись, аби пишатися своїм краєм.
