Чому нас навчила галицька сторона української історії

708 0
Більшість українців мали справу з екзистенційними загрозами такого масштабу, що часом дивно, як ми взагалі вижили.
ілюстративне фото: УНІАН

ілюстративне фото: УНІАН

Рівно 101 рік тому внаслідок повстання у Львові з’явилась ЗУНР. Ця держава прожила дуже короткий вік, в історичній перспективі — мить, але встигла возз’єднатись з УНР і залишила слід довжиною в століття, пише на своїй сторінці у Фейсбук засновник експертної компанії pro.mova Євген Глібовицький.

Потрапляння всієї території України під сталінський чобіт у 1939 і проголошена комуністами незалежність 1991 року не стали катастрофами для державності, але кроками до розвитку власної суб’єктності в тому числі завдяки спадщині Листопадового зриву. І Помаранчева революція 2004 року, яка почала розмивати політичну актуальність Збруча, як межі, і постання незалежної та вже нерадянської України у 2014-му — це все відлуння того Чину. Ризикувати, боротися, не боятися нерівних сил і навіть поразки, бо в становленні суб’єктності навіть поразка з часом стає сходинкою в розвитку.

Мало коли ситуація виглядала настільки безнадійною, як у ці ж дні 100 років тому. «Чотирикутник смерті» викосив тих небагатьох, хто все ще міг боронити УНР та ЗУНР. А потім була одна суцільна довга втрата. Спочатку держави, далі — способу життя, а потім — і фізичного існування. Ті, хто вижили в листопаді 1919, ще не знали, що їхні вироки повисли над їхніми долями. Голодомор, репресії, пацифікація, русифікація і навіть Чорнобиль вже запустили свої зворотні відліки.

Читайте також: Нам потрібно йти на Захід не як ті, хто бере, а як співтворці

Галицька сторона української історії державності вчить не боятися йти на загострення, робити різкі рухи, винаходити нові рішення, але також демонструє важливість інституційності та управлінських навичок. ЗУНР була можлива, бо, зростаючи в габсбургській утробі, вона взяла звідти моделі і практики.

Радянська ж історія вчить, що справді нема межі «бєспрєдєльності» замішаного на імперській основі тоталітаризму. Вбити мільйони? Залишити за собою понівечене травмами суспільство? Ґвалтувати людей і викачувати ресурси із «союзних республік»? Анексувати території, перетворивши в заручників власних прихильників? Більшість українців мали справу з екзистенційними загрозами такого масштабу, що часом дивно, як ми взагалі вижили.

У ці дні семантичних вправ «розведення vs відведення» думки про події столітньої давнини мають особливе звучання.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:

Коментарі (0)

Додати коментар