Фото:legalclinic.nlu.edu.ua
Львів’янка Тетяна Турчина підтримує антидискримінаційні ініціативи від Міністерства освіти і науки України. Як мати-одиначка, вона не хоче, щоб її дитина відчувала себе обділеною тільки тому, що біологічний батько з ними не живе.
Після публікації на сайті Міністерства освіти і науки результатів антидискримінаційної експертизи частини підручників прогнозовано розгорнули баталію «хранителі традиційних цінностей», захисники «берегинь домашнього вогнища» та інших штампів. На жаль, їм традиційно привидівся «гендер», відтак хайп пішов гуляти соцмережами. На жаль, бо головного – фактів з реального життя, які ніяким боком не є наслідком життя і діяльності сексуальних меншин, критики ініціатив міністерства так і не зуміли розгледіти.
Я не феміністка, швидше просто «за» гендерну рівність. Часи, коли чоловік був годувальником сім’ї, лишилися в минулому, але за звичкою чоловіки й далі після роботи переважно лежать на дивані і розказують, що мають робити їхні жінки, які теж прийшли з роботи, де подекуди заробляють значно більше. Або, і це часом кращий варіант – мовчки читають газету чи «залипають» у смартфоні.
Крім того, що я не феміністка, я ще й мама-одиначка. І моя дитина ні разу не бачила свого «батька». Тому в моєму колі спілкування цю особу прийнято називати «донором», а в усіх можливих казках я заміняю слово «тато» чи «батько» на «діда» чи «дядю». І мені, і моїй дитині в цій ситуації ще пощастило, бо за 500-700 грн на місяць аліментів ніхто не буде розповідати їй, що в неї погана мама, я не буду вимолювати чи платити, щоб хтось, кого вона в житті не бачила, дав дозвіл повезти її на море чи поїхати на фестиваль з танцювальним колективом.
Читайте також: Ельфійки, полячки і футболісти. Що ще цікавого в антидиcкримінаційній експертизі підручників
А найцікавіше, що таких, як я, не сотні і не тисячі, а майже половина. Бо 40% дітей – це близько 3,5 млн (вдумайтеся в цю цифру) так чи інакше живуть у неповних сім’ях, де в 90% опікою дитини займається переважно мама. Ще понад 70 тис. дітей є повними сиротами.
Тому питання заміни в підручниках слова «батьки» для мене, можна сказати, принципове. По-перше, я не хочу, щоб моя дитина відчувала себе обділеною і їй про це кричали з кожної сторінки кожної шкільної книжки. По-друге, я загалом не погоджуюся з вживанням БАТЬКи в більшості сучасних значень. Бо до нашого родинного щастя «батько» стосунку не має, а я після того, як дитина піде в садок і в школу, ходитиму на «батьківські» збори, входитиму до «батьківських комітетів», в яких за іронією долі чомусь переважають мами. То чому ж не МАТЬки? Це вже не кажучи про діток, в яких взагалі немає мами і тата, уявіть їхній психологічний стан.
Тому не кричіть про ЛГБТ-пропаганду там, де її нема. Будьте для своїх дітей БАТЬКАМИ і станьте для них РІДНИМИ. А наразі я не хочу, щоб мене називали «батьками», і цілком підтримую реформу. Хай мене називають родиною, ріднею – я буду найріднішою людиною для своєї донечки.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.