Фото: miso.su

1 серпня в Україні та в усьому світі розпочався Тиждень підтримки грудного вигодовування. Львів’янка Таня Турчина розповідає, чому годує свою дочку, про появу якої на світ вона вже писала («Мені казали: роби аборт»), тільки грудьми.

«Ти що, годуєш тільки грудьми?»

«А що, після кесарського є молоко? Та це нереально!»

«І що, їй молока вистачає?» (А моя дочка у три місяці важить вісім кілограмів.)

Це лише незначна частина запитань, які я в останні місяці чую так часто, що ладна за них  роздерти. Лише після народження Нікусі я зрозуміла, в якому середньовічному стані перебуває грудне вигодовування в Україні.

Останньою краплею була вчорашня розмова зі знайомою, якій скоро народжувати. Я спитала, чи планує вона годувати. У відповідь: «Я б хотіла… Але в мене планове кесарське». Так, наче в мене живіт сам розійшовся, чи я з іншої планети!

Не скажу, що грудне вигодовування давалось мені легко, але всі витрачені зусилля були того варті. Боротьба почалась іще в пологовому. З боєм я відстояла, щоб мені принесли дитину і приклали до грудей, щойно я продерла очі від наркозу. Далі я три дні воювала за те, щоб їй не давали пляшечку. Дитина почувалась добре й не плакала, то навіщо?

На четвертий день мене дотиснули – я була затуркана, емоційно нестабільна, налякана. Мені сказали, що дочка втратила забагато ваги і в неї починається жовтяниця. «Мамочко, ви що собі думаєте?! Дитина втратила більше 400 грамів! Ви хочете свою дитину довести?».

Я в сльози – і по пляшку. Лише перед випискою я дізналась, що втрата ваги була «дещо» завищеною. Але я з такою радістю тікала з пекла пологового будинку, що мені було вже не до того.

Вже більше трьох місяців ми повністю на грудному вигодовуванні. Моя дитина росте без соски, водички, чайочків і їсть на вимогу, а не за графіком.

Я ношу її у слінгу й засинає без колисань і зовсім не любить бути на руках. Вона не висить весь час на грудях і дає мені спати, не обмежує мене й не псує мені життя. Ба більше, за цей час ніхто не чув, як вона плаче – хіба був свідком того, як Нікуся виходить із ванни.

За цей час я почула стільки «корисних» порад, що могла б книжку написати.

Мені в різний спосіб намагались нав’язати думку, що грудне вигодовування – обмеження моєї свободи. Дитина – тягар, який треба чимскоріше вигнати зі свого ліжка, відірвати від грудей, а ще краще відправити до бабусі.

Не знаю, чому в людей склались такі стереотипи, й навіть не намагаюсь їм суперечити. Але роблю по-своєму. Материнство стало найкращим, що трапилось у моєму житті, а грудне вигодовування – найніжніший процес нашого з малечею спілкування. Це той зв’язок на рівні космосу, коли ми обмінюємось любов’ю, енергією. Та мить, коли решта світу просто перестає існувати.

Я часто чую: «та ти ще та дійна корівка, а от у мене молока не було», «в мене воно пропало», «в нас у сім’ї ніхто не годував»… Але в мене молоко теж не почало відразу фонтаном бити. Прийшло десь на п’ятий день. В останні дні в пологовому я спершу годувала дитину грудьми, а потім давала суміш. На другий день удома суміш дала тільки на ніч – це був останній день, коли дочка їла з пляшки.

Наступну ніч я провела сидячи, обкладена подушками, щоб дитина не скотилась, і кожні двадцять хвилин перекладала її від однієї груді до іншої. Лише на світанку ми, знесилені обоє, заснули. Наступний місяць минув практично у ліжку – іноді я навіть їла в ліжку, бо не могла відірвати її від себе. Та, скажу відверто, в туалет із нею теж доводилось ходити.

Апетит у Нікусі був і є нівроку. В перший місяць я чітко бачила, що вона не завжди наїдається. В момент, коли дитина кричала, а в грудях було пусто, я готова була на все. Пила компоти й лактаційні чаї, раз навіть спромоглася влити в себе чашку чаю з молоком. Лише зараз я можу впевнено сказати, що все це марне.

Найбільше в такі моменти дратує бажання навколишніх запхати в тебе ще щось. З’їж те, випий те… Почуваєшся новорічною індичкою. Головне – не здатися й вірити, що молоко буде.

Мені розповідали, що в мене «синє», не досить ситне молоко, й дитина ним не наїсться. Авжеж, саме через це вона набирає півтора кілограми щомісяця. Тепер я дедалі частіше чую інші поради – «забагато їй не давай, а то роз’їсться».

Багатьох теоретиків грудного вигодовування дратує мій підхід до харчування. Відтоді, як дочці виповнилось три тижні, я їм абсолютно все. Включно з полуницями, персиками, кавунами, динями, ба навіть, помідорами! Скільки разів мені розказували, що я погана мати й ризикую дитиною!

Насправді ж, як на мене, найбільша біда грудного вигодовування – голодні й нещасні мами, яким нібито нічого не можна. Звідки ви будете знати, можна чи ні, якщо не скуштуєте? Буде висипка – зійде. А може, й не буде. А без цих харчів ваша дитина недоотримає вітамінів і поживних речовин. За моїми спостереженнями, найкраще на кількість і якість молока впливають саме фрукти.

Те, що грудне вигодовування обмежує – неправда. За три місяці ми наїздили понад дві тисячі кілометрів. Запросто виходимо зранку й повертаємося вночі. Сідаємо в машину і їдемо в Карпати, на озеро чи до бабусі, яка живе у Рівному. Аби лише вистачило памперсів і запасного одягу.

Я не обмежую доступ дитини до себе, а вона не обмежує мене. В неї немає потреби вимагати маму, бо мама завжди поруч. Наші обнімашки займають набагато менше часу й нервів, ніж більшість людей витрачає на заколисування і заспокоєння дітей, яких намагаються годувати за графіком.

Тож терпіння вам до себе й до ваших діток. Материнство – не тягар. Навчіться приймати цей новий стан і приходьте в нього з розумінням, що ваше життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Навчіться насолоджуватися цим, а не псувати життя собі й дитині.