Чому я хочу залишити «День знань» у минулому

13755 2
Опинившись в Австралії, де освітня система – одна з найкращих у світі, я вчуся відвикати від звичок. Зокрема від «першого вересня».
фото: volynnews.com

фото: volynnews.com

Перебуваючи вже рік в Австралії разом з родиною, львівська соціологиня Вікторія Бриндза відчула різницю між тамтешньою шкільною освітою й тим, до чого звикла в Україні.

Перше вересня – це свято. Квіти, вишиванки, банти. Базари напередодні переповнені квітами, супермаркети – шкільними товарами. «День знань», як завжди, почнеться метушнею, паркуванням на газонах і помпезною лінійкою, а закінчиться ейфорією і відчуттям початку нової рутини.

Очікувати першого вересня як нового початку, нового сезону – це моя звичка. Звідки вона і навіщо, я вже не пам’ятаю, однак прохолоду вечорів і шурхіт першого опалого листя я чітко асоціюю із завершенням безтурботного літа і початком нового сезону. Я не знаю, чому початок шкільного року потрібно святкувати. Що означає це свято і чи протиставляється воно будням решти шкільного року?

Я не ставила собі ці питання, поки не потрапила у суспільство, в якому немає осені і яке не святкує початок навчального року. Треба сказати, що Австралія, де я перебуваю вже майже рік, змусила мене поставити собі багато питань і відвикати від низки речей – від правостороннього руху, від різноманітності погоди, від певного соціального статусу, від того, аби хотіти втручатися в роботу інституцій, від того, аби дивитися під ноги і нарікати на життя – і це відвикання виявилося дуже непростим. Переходячи дорогу, я досі не можу зрозуміти, в який бік дивитися – в той, куди незвично?

Доведену до автоматизму звичку важко викорінювати, особливо якщо наш мозок налаштований на відтворення, а не на творчість. А саме так поки що вчить українська школа. Вона вчить нас ретельно зазубрити правильну поведінку і позицію, збагнути правильні рецепти виживання і щастя, адже зміна думки – це лузерство і слабкість. Здатність відвикати – це нова звичка, яку я намагаюся розвивати. Бути готовою до того, що зміни – це нова константа.

Австралія початок навчального року не відзначає взагалі. Це звичайний день, без квітів і напрасованих комірців. Можливо, не святкує тому, що літніх канікул тут немає як концепту. Шкільний навчальний рік складається з чотирьох частин по 10 тижнів із двотижневими перервами між ними. Літо припадає на Різдво і кінець календарного року, тоді перерва становить 4 тижні. Відсутність відзначення «1 вересня» не робить школу нудною, радше навпаки. Та й святкувань тут вистачає впродовж року.

Австралійська система шкільної освіти є однією з найкращих у світі, і я думаю, частково тому, що вона призвичаює людину працювати постійно, а не ривками, насолоджуватися кожним днем, а не чекати п’ятниці, поєднувати напруження і розслаблення у щоденній рутині. Звісно, австралійське суспільство дуже відмінне від українського, і виклики тут інші, однак не аж настільки, аби ми не могли позбутися бездумного святкування чогось, що вже втратило актуальність, імітування процесів, від яких залишилася лише оболонка. Вважати навчання, а далі й роботу панщиною, а канікули і вихідні – втіхою, декларувати повагу до учня, вчителя, родини, а потім зневажати і принижувати один одного. Економіка до цього не змушує.

«День знань» я хочу залишити у минулому, у доінформаційній епосі. Зараз людина постійно має доступ до знань, не мусить запам’ятовувати фактаж, натомість мусить уміти шукати інформацію, аналізувати її, формувати рішення і бути готовою за них відповідати. Навички, які ще 20 років тому вважалися унікальними і цінними, зараз стають усе менш потрібними, поступаючись місцем іншим – і це не є погано. Зрештою ми ж трансформуємося, чи не так? На щастя, Концепція нової української школи задекларувала перехід від знаннєвого підходу у навчанні до компетентнісного.

Можливо, і день знань як концепт із часом втратить свою привабливість. Хоча свято першого вересня далеко не найпріоритетніша звичка, яку доведеться долати суспільству, реформуючи освіту, та й інші сфери, на шляху до демократії. Це радше нагода замислитися, які звички ми маємо і чи не час їх осмислювати.

Звички долати складно, але можна. І, напевно, таки треба серйозно взятися за це, враховуючи, що багато з них походять із радянського часу. Навряд чи ми просунемося, якщо просто скасовуватимемо свята і замість лінійки влаштовуватимемо дискотеки.

Ми просунемося, коли навчимося мислити самостійно: що святкуємо (цінуємо), чому і навіщо, і якщо не протиставлятимемо помпезні свята нудним будням, а кожен день житимемо так, аби пишатися собою і не соромитися цього.

Я поки що залишаю собі шелест вересневого листя, але не як меланхолію, а як символ постійного оновлення, готовності відучуватись, відкритості до нового, самостійності мислення і пластичності розуму. 

 


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (2)

Додати коментар
2 Вересня, 2017 00:36
Володимир В Австралії очевидно батьки щось знають про те, яким чином навчаються їхні діти. І не тільки в Австралії. А в Україні, де за законом батьки є замовниками освіти, вони насправді не мають можливості отримати інформації про те, як веде урок той чи інший вчитель і якими є, якщо вони взагалі є, пріоритети дирекції школи. На відео у нас записують не вчителів, щоб потім мати можливість хоча б знати, що вони ро[***] з дітьми, а дітей на перервах, як у тюрмі. Ну а потім на "Святі знань" на вас і дітей вихлюпнуть увесь набір пустопорожніх гасел про те які всі хороші, а священник покропить всіх водицею.
31 Серпня, 2017 19:27
Григорій Пустая болтовня