Верховна Рада внесла зміни до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», зокрема в частині оплати і стимулювання праці вчених. Таку ініціативу підтримали аж 323 народні обранці і воно б мало означати зростання зарплат у науковців. Старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України, кандидат фізико-математичних наук Антон Сененко про те, чи станеться так насправді та два паралельні світи, в якій живе країна. 

Верховна Рада збільшила посадові оклади молодшим науковим співробітникам з 19 тисяч до 23 тисяч гривень на місяць. 

– Круто, – скажете ви.

– Нічого не зміниться, – зауважу я.

Насправді, це рішення є яскравим прикладом двох паралельних світів, що існують в країні – марення в головах урядовців, депутатів та реальності, з якою стикаються щодня громадяни, зокрема науковці.

І саме такі рішення лише збільшать відтік вчених, в першу чергу – молодих, з науки.

Поясню.

Зарплата науковців в Україні стартує з мінімальної зарплати, тобто з 4 000 – 5 000 гривень.

Старший науковий співробітник отримує близько 8 000 – 9 000 (якщо на повну ставку, плюс надбавки і все решта).

Дійсно, з 1 січня 2020 року, відповідно до Закону про наукову та науково-технічну діяльність, який було прийнято в 2015-му році, зарплата молодшого наукового співробітника мала б бути встановлена у розмірі «подвійної середньої заробітної плати у промисловості в цілому по Україні».

Звідси в медіа і «намалювали» цифру у 19 000.

Такого, звісно, не станеться, бо депутати минулого року проголосували бюджет, в якому всі тарифні сітки і фінансування науки – збережені на жалюгідному рівні, і грошей фізично взяти ніде.

Тому коли голосували бюджет – вони вже порушували Закон про науку.

Закон не виконується уже 9-й місяць підряд, але це нікого не бентежить – ні Верховну раду, ні Уряд, ні Мінфін, ні Президента.

На папері – одне, в реальності – інше.

Тому нинішнє рішення підняти не існуючі 19 тисяч до 23 тисяч інакше, як знущанням над науковцями – я назвати не можу.

І я не один такий.

Але я навіть розповім, що буде далі і чому стане ще гірше.

Цю ситуацію в країні для бюджетників започаткував ще експрем'єр Гройсман, а саме регулярне підвищення мінімальних зарплат.

Всі бюджетники живуть за тарифною сіткою, в якій умовна прибиральниця отримувала мінімалку – умовних 100 гривень, умовний технік – 200 гривень, а умовний молодший науковий співробітник – 300 гривень.

Гройсман просто збільшив мінімалку, але не всю тарифну сітку,

І нині виходить так, що і прибиральниця, і технік, і молодший науковий співробітник отримують фактично однакові кошти – 300 гривень. За абсолютно різні компетентності та відповідальність.

Ба більше, саме Гройсман започаткував традицію їх збільшення без відповідного зростання фінансування галузей.

Тобто мінімальні зарплати зростають і їх мають платити (інакше для директора установи – в'язниця), але грошей, що приходять в інститут – більше не стало, тому практично усі вчені в країні змушені були перейти на неповні ставки.

На паперах у всіх зарплати зросли, але в реальності, оскільки всі почали працювати 3 чи 4 дні на тиждень замість 5 – ситуація не змінилася.

Уряд Шмигаля-Зеленського продовжує цю традицію і продовжує збільшення мінімальних зарплат, тому особисто я очікую переходу на 3-денний робочий тиждень (зараз мій інститут працює в 4-денному режимі).

А тепер повернімося до рішення депутатів про 23 тисячі.

Може таке статися, що якимось чарівним чином уряд таки змусить збільшити зарплати науковцям до таких рівнів.

Але не збільшить фінансування, бо очевидно, що грошей взяти ніде. Які варіанти розвитку подій?

1. Доведеться звільнити більшу частину вчених в країні, аби залишок коштів спрямувати на підвищення посадових окладів тих, хто лишився. Цей шлях – безперспективний, адже ми і так на одному з останніх місць в Європі за кількістю вчених на душу населення.

2. Усім вченим в країні доведеться піти на 1-денний робочий тиждень. Тобто, я дійсно буду мати зарплату тисячу доларів, однак оскільки не працюватиму 4-ри дні на місяць – нічого для мене не зміниться.

Що мали б зробити депутати?

Переглянути бюджет і збільшити фінансування науки, відв’язати науковців від тарифних сіток і звести паперову реальність з фактичною в єдине ціле.

Все інше – брехня і маніпуляції.