Фото: Ілюстративне

На минулій сесії Львівська міська рада ухвалила Програму забезпечення житлом працівників виконавчих органів і працівників комунальних підприємств. Депутат Львівської міської ради від фракції «Народний контроль» Ірина Оршак розповідає, чому цей документ не можна було ухвалювати в такому вигляді і що треба змінити.

Я утрималась від голосування, бо вважаю, що в такому вигляді цю програму приймати було не слід. Перш за все, тому, що в документі є низка пунктів, які створюють можливості маніпуляцій та зловживань у процесі ухвалення конкретних рішень. Важливим є й моральний бік справи. На учасників війни на Донбасі та родин загиблих у бюджеті грошей бракує. Вільної землі для них немає. Люди стоять у чергах на квартиру по кількадесят років. Діти з дитячих будинків не мають куди йти після досягнення повноліття. Й водночас Львівська міська рада ухвалює програму забезпечення житлом своїх працівників керівної ланки! Звичайно серед працівників міської ради є достойні люди, які потребують покращення житлових умов, але є багато «але», про які розповім по черзі.

Спочатку про поле для зловживань. Документ складений на підставі норм Житлового кодексу УРСР, затвердженого за тих часів, коли держава сама будувала житло і забезпечувала таким працівників відповідної ланки. Тепер, якщо я правильно розумію зміст програми, ЛМР коштом громади міста купить квартири, передасть їх департаменту житлового господарства, а потім міський голова як голова виконкому визначить, кому з посадовців їх дати. В цьому випадку я не вірю у справедливість і в те, що жило отримають  саме ті і тільки ті працівники, які цього реально потребують. В документі, ухваленому ЛМР, є можливість маніпуляцій щодо визначення кола осіб, які потребують й заслуговують на це житло.

Читайте також: Львів увійшов до п’ятірки міст із найвищими цінами на житло

Не може не викликати застереження те, що в програмі закладено можливість зміни статусу, аби службове житло стало приватним. У працівника виконавчих органів, що працює понад десять років, забрати квартиру буде неможливо, навіть якщо ця людина вже не працюватиме у міській раді. Можна буде прописати туди родичів чи знайомих, а потім приватизувати житло, куплене нашими із вами коштами. Це хибний підхід до самого поняття службового житла, яким, нажаль, користуються в нашій країні.

У квартирній черзі у Львові стоять тисячі людей. Це ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції, учасники війни в Афганістані та російсько-української війни, їхні діти-сироти, люди з інвалідністю. На них виконавча влада міста грошей не має, вільних земельних ділянок також нема, добре, що хоч дає ветеранам компенсацію. То що подумає пересічний львів’янин, читаючи, що ми даємо посадовцям міськради відомче житло, яке вони ще й зможуть згодом приватизувати?

Молоді львів’яни виїжджають на заробітки закордон, щоб заробити на житло для своїх родин. Чому б міській владі не прийняти програму, яка б дозволяла молодим сім’ям купувати квартири на пільгових умовах? А педагоги, лікарі… хіба менше заслуговують на житло?

Я розумію, якби йшлося про гуртожиток, у якому працівникам міської ради надавали б справді службове житло. Таке, що його не можна приватизувати й необхідно негайно повернути, щойно людина звільняється з роботи у виконавчих органах ЛМР чи комунальному підприємстві. На балансі міськради багато гуртожитків, і підготувати один із них для такої програми можна було би без надмірного навантаження на бюджет.

Працівникам ЛМР, які хочуть створити житловий кооператив і будувати житло власним коштом, можна було б надати землю на пільгових умовах. Ці люди мають зарплатню, до якої додають непогані премії, тож нехай зводять своє житло, як це роблять інші львів’яни.

Але в тому вигляді, в якому його було ухвалено, документ є неприйнятним. Без аргументованих роз’яснень та чіткої прозорої процедури ця програма перетворюється на чергову годівницю для обраних.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.