Чи зможемо ми у Львові знайти шлях до визволення з-під влади цифрових технологій

994 0
Свій «цифровий профіль» і свою «цифрову спільноту» за допомогою алгоритмів можна сконструювати набагато швидше, ніж своє справжнє «Я». Послуговуючись пластичністю цифрових технологій, я можу вважати себе щасливим та комунікаційно успішним. І все ж самотність, здається, є одним із явищ, спричинених цифровим світом, що стрімко поширюється та посилюється.
Фото: greentechmedia

Фото: greentechmedia

У цифровому світі ми можемо бути ким завгодно і навіть чим завгодно, плекаючи певну ідентичність аж доки не забажаємо її змінити на іншу. Яку ми повинні сплатити за це ціну? Про це – декан факультету суспільних наук УКУ Володимир Турчиновський, який також очолює організаційний комітет наукової конференції «Цілісний розвиток людини в епоху цифрових технологій», що триває з 23 до 26 лютого у Львові. У ній беруть участь науковці з Джорджтаунського університету, Університету Нотр-Дам та Папського Університету св. Томи Аквінського.

Питання визволення з-під влади цифрових технологій особливо важливе тут, у Львові, де молоде покоління українців, які з певністю можуть вважати себе «громадянами цифрового світу», пропонує тепер свої послуги світові у сфері ІТ. Оскільки у світі зростає занепокоєння щодо впливу великих технологічних корпорацій на наше життя, я думаю, що ми у Львові, який є водночас осередком інформаційних технологій та культури, маємо унікальну можливість провести дискусію про те, як нам найкраще вплести елементи цифрового світу у наше реальне життя – і як ми можемо уникнути ризику стати «заложниками цифрових технологій» чи перетворитися на «ресурс», яким «живляться» технології.

Читайте такожБезконтактність наше все, або Як українцям жити в новій онлайн реальності

Філософське оповідання Урсули Ле Гуїн «Ті, що залишають Омелас», хоч і було написане ще у 1973 році, допомагає нам відкрити таємницю сучасної цифрової епохи. Ле Гуїн описує прекрасне місто, де мир і порядок, робота та задоволення є гармонійно збалансованими, заспокійливими та приємними для його мешканців. Але місто має жахливу таємницю: передумовою щастя для усіх є нещастя та страждання маленької дівчинки, назавжди замкненої у підвалі без вікон.

Цифрова епоха – це своєрідна «Коперниківська революція», яку ми здійснили над собою, прагнучи щастя та погоджуючись на нього, водночас не питаючи себе про його ціну. Що ж насправді є еквівалентом дівчинки із оповідання у нашу цифрову епоху: чим ми жертвуємо, щоб бути частиною цифрового світу? Дехто каже, що «великі дані – це нафта ХХІ століття». Але коли ми говоримо про «дані», то, насправді, ми повинні розуміти, що тут йдеться про самих людей: ми самі стаємо новою «нафтою».

У цифровому світі ролі «споживачів» і «виборців», здається, розуміють і трактують інакше, ніж ми їх традиційно звикли розуміти. Весь комунікаційний та міжособовий аспект нашого буття людиною, а саме наше існування у стосунках з іншими майже у всьому, що ми робимо, як ми мислимо, приймаємо рішення, спілкуємося, співпереживаємо тощо, радикально трансформується віртуальністю. Надзвичайна пластичність алгоритмів дозволяє їм культивувати наше емоційне «я» у радикальній ізоляції від інших, а також відокремлено від світу реальних подій та правди про них. Що ж стосується інформації про нас, то алгоритми можуть знати про нас усе і навіть – непомітно для нас – підтримувати у нас відчуття нашої свободи на «цифрових просторах» віртуальної дійсності.

Свій «цифровий профіль» і свою «цифрову спільноту» за допомогою алгоритмів можна сконструювати набагато швидше, ніж своє справжнє «Я». Я можу бути ким завгодно чи чим завгодно, формуючи будь-яку ідентичність. Так, послуговуючись пластичністю цифрових технологій, я можу вважати себе щасливим та комунікаційно успішним.

І все ж самотність, здається, є одним із явищ, спричинених цифровим світом, що стрімко поширюється та посилюється. Ми часто відчуваємо «голод» спілкування і тугу за справжніми стосунками. Цифровий світ пропонує нам багате та легкодоступне інформаційне та комунікаційне меню з безпрецедентним охопленням, яке, мабуть, може задовольнити будь-який смак, за винятком щонайменше одного важливого елементу, про який часто забувають або й зловживають – і це, можливо, наш відповідник дитини, замкненої у підвалі – ним є сама правда, правда про те, ким ми є і ким хочемо бути.

Великі корпорації та політичні рухи не цікавить наше справжнє «я». Вони потребують передусім нашої уваги як ресурсу, і найчастіше вони отримують її від нас у надлишку, а особливо тепер у світі карантинних обмежень, коли стільки звичних місць, у яких ми звикли спілкуватися та перебувати разом, тепер зачинені.

Ми вже бачимо, які дивіденди може здобути той, хто керує алгоритмами та має «клієнтську базу» з мільйонів або мільярдів людей. Не важко уявити, що означатиме військове застосування можливостей цифрового світу – і це, безперечно, вже є частиною нашого українського досвіду протистояння російській армії та гібридній агресії за останні кілька років.

Думаючи про ці виклики і пам’ятаючи про мораль оповідання Урсули Ле Гуїн «Ті, що залишають Омелас», я вважаю, що ми повинні поставити собі кілька серйозних запитань.

Від чого ми відмовляємось, коли беззастережно підпорядковуємо своє життя дивовижним та захоплюючим технологіям навколо нас? Ми не отримаємо вичерпну відповідь на це запитання, не визнавши, що ми опановуємо наше життя через служіння іншим та йдучи на самопожертви у тому, що і як ми робимо для інших. І якщо це так, то чи будемо ми тоді використовувати наш технологічний потенціал, щоб плекати культуру та практику солідарності і служіння?

Читайте також: Які соцмережі зараз найпопулярніші та як почати там працювати

Саме ці запитання актуальні для нас уже сьогодні у 2021 році і залишатимуться важливими ще надовго. Ось чому три роки тому ми із дослідниками з Українського католицького університету започаткували серію щорічних міжнародних конференцій «Цілісний розвиток людини у цифрову епоху».

Запрошуємо вас приєднатися до нашої конференції 23-26 лютого, щоб обговорити з колегами з усього світу, як ми можемо скористатися інформаційними технологіями для покращення нашого життя, а не для тотального контролю над ним.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!