Джерело: artgreensofa.com
Мені зараз 44 роки. Історія ця трапилась приблизно 34 роки тому. Ми з братом, який на два роки молодший, спали в одній маленькій кімнаті з бабусею. Баба Стефа на дивані по одну сторону кімнати, ми з Іваном — разом на тапчані на протилежній стороні. Тапчан такий колись був у багатьох, такий з дерев‘яним ящиком для білизни. І на цей ящик, одразу за нашими подушками, Миколай завжди клав подарунок.
Спали ми в цій невеликій кімнатці головою до вікна і поглядом до дверей. І от тієї ночі я, десятирічний хлопчик, вирішив вирахувати, чи то Миколай ходить з подарунками, чи батьки. Не спав я дуже довго, часом, правда, впадаючи в легку дрімку. У кімнаті було чути, як похропувала бабуся, як сонно сопів під боком молодший брат, а я все чекав, випасаючи двері в кімнату — єдиний спосіб проникнути в наш дитячий бастіон.
Читайте також: У Львові відкрили головну ялинку міста. Відео
Час спливав, Миколай/тато/мама не йшли, і я вже майже почав здавати свої безсонні позиції. Не пам'ятаю, чи відчув порух, чи почув звук, але зрозумів, що позаду мене — за ящиком тапчана — біля вікна хтось є. Оскільки я заціпенів від суміші страху і цікавості, то боявся поворухнутися, лише спромігся легко відхилити голову назад, щоб поглядом вловити того, хто там стоїть. А може, мені здалось, що я на ці міліметри поворухнув головою.
І я побачив! Побачив лише білий великий пакет, який якась рука ставить над моєю головою на ящик для білизни. Я не бачив ані кожуха, ані татової сорочки — тільки руку і пакет.
Я завмер. Вирішив, що не буду рухатись (бо це і страшно), а буду спостерігати за дверима, побачу, хто буде виходити, і вирахую, хто це щойно нам поклав подарунок.
Бабуся далі похропувала, брат далі сонно сопів під боком, а я тупо дивився на двері і чекав. А він не йшов. Я чекав, як мені здавалось, вічність. А він не виходив з кімнати.
Читайте також: Третина мешканців Західної України не вірить у святого Миколая. Опитування
Страх мій минув. Заціпеніння спало, я різко припіднявся на тапчані, повернувся назад, щоб зустрітись з очима або Миколая, або тата, або мами. Але там нікого не було. Взагалі нікого! Ні за диваном, ні за кріслом, ні за зачиненими дверима балкону! Тільки велетенський пакет з подарунками.
Навпроти спала бабуся, поруч спав брат. І більше нікого.
Мені вже 44 роки, уже немає тата, уже дуже давно немає мами з бабусею. І немає, в кого запитати, хто це був.
Чому я про це згадав? Бо зараз у сусідній кімнаті сплять два брати. Старший, одинадцятирічний Левко, мріє побачити Миколая: пообіцяв сьогодні його дочекатись і не спати. Молодший біля нього сонно сопе. Але попри «пастки», у дитячій кімнаті вже лежить великий пакет подарунків. І більше нікого!
Я Марко, мені 44 роки, і я вірю у Святого Миколая.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
