Фото: dt.ua
Є дві символічні дати, пов'язані з Революцією Гідності. Це 20 лютого – День Героїв Небесної сотні, коли ми згадуємо і поминаємо тих, хто віддав життя на Майдані за свої переконання у ще мирній тоді країні. І 21 листопада – День Гідності і Свободи. Цього дня ми традиційно переосмислюємо «за що стояв Майдан», звіряємо орієнтири, говоримо про ідеї, цінності і смисли. Львівська волонтерка Уляна Дідич – про те, чому ми маємо згадувати і наповнювати інформаційний простір спогадами про Майдан.
Подумки ми повертаємося у той час, коли посполитим зрушенням ми змінили хід історії, коли ми забули про себе, здолали страх і повстали проти несправедливості і свавілля. Тоді нами рухала ідея. Тоді в нас зародилася гордість за нашу націю. Власне, тоді відродилася нація. Ми згадуємо Майдан, і наче знову вдихаємо його повітря, – і мимоволі розправляються плечі, а в голові лунає Стусове:
і вдруге шлях свій перейти,
все вивірити, все проклясти
все повторити і знести,
щоб вивірить, як перед сконом
оце єдине слово: жить!
У ці дні, неначе висохле болото, осипається все неважливе і буденне, а натомість проступає осердя – почуття Гідності. А з нею – здорова злість і рішучість не зігнутися, не зламатися, дати бій.
Так, я перебільшила і гіперболізувала. Здебільшого до цієї дати у нас проводять протокольні формальні заходи, як і до інших дат. Публікують статті, спогади, фото, організовують різного рівня конференції і круглі столи. Крутять якісь фільми і роблять виставки. Здавалося б – нудно і заїжджено.
Читайте також: Як Львів відзначатиме День Революції Гідності. Програма
Але, тим не менше, з точки зору інформаційного впливу на 2-3 дні ми поринаємо в море спогадів про Майдан і те, що він означав для кожного з нас. І в цьому морі кожен зачепиться за щось своє, щось, що буде важливим саме для нього, щось, що поверне його в той час і в той стан, коли плечі були розправлені, а голова високо піднесена. І почерпне з нього ресурс – щоб не зневіритися, не здатися, не поплисти за течією.
Зневіра – це саме те, до чого нас послідовно і небезуспішно штовхають останні півтора роки. Наша зневіра і безпорадність – це саме те, що і є основною метою ворога. І йому, цьому ворогові, зовсім не потрібно, щоб ми зараз підняли голову, згадали, відчули. Ми маємо забути, що таке дихання свободи, відчуття єдності, смак перемоги. Ось тому саме зараз хайп довкола недолугого проєкту великого герба, обшуки в Музеї Революції Гідності, скасування арешту Януковича і справа про держпереворот. Щоб змістити акценти. Щоб заполонити інформаційний простір чим завгодно, окрім революції. Щоб ми згадували не про Гідність, а думали про те, як її, – Гідність, – втоптують в болото, а всі досягнення Майдану безповоротно втрачені.
Читайте також: Навіщо була Революція Гідності. 4 висновки до 4 річниці
Давайте ж згадувати. Попри все. Попри вал інформаційного шуму і сміття. Давайте заполонимо простір Майданом, – фотографіями, відео, віршами і піснями, своїми спогадами і рефлексіями. Давайте знову вдихати у себе і своїх друзів той дух, який тоді змусив нас здолати страх і зневіру, і піднятися на боротьбу, усіх разом і кожного поокремо. І плекати в собі стержень Гідності. Бо 7 років тому ми знову стали нацією, викутою з Гідності і загартованою кров'ю. Це – надто цінно і надто дорого, щоб зараз поховати цей здобуток під пліснявою зеленої клоунади. Це – наш підмурівок і наш плацдарм, на яких ми збудуємо Державу.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
