Деколонізація та реконструкція росії: від теорії до дій

Юрист-міжнародник, член правління ГО «Агенція відновлення та розвитку» Тарас Бик пояснює, що необхідно для того, щоб відбулась деколонізація та реконструкція росії.

фото: ua.depositphotos.com

У грудні в шведському місті Гельсінгборг відбувся черговий Форум вільних народів постросії. Перші три Форуми були покликані задекларувати проблему і заявити про мету руху – власне, деколонізацію та реконструкцію росії. Цього разу учасники заходу, а це, передусім, представники корінних народів та регіонів росії, більшість з яких через свої громадянсько-політичні погляди були змушені покинути росію, обговорювали протягом трьох днів механізми досягнення цих цілей. І вже перші дискусії показали, наскільки складним буде цей процес і скільки зусиль доведеться докласти фахівцям-міжнародникам для досягнення мети.

Адже теоретична база цих процесів тісно переплітається з практичними викликами. Так, одним з базових документів, який регулює вказані питання, є Конвенція Монтевідео про права і обов'язки держав, яка визначає чотири ознаки держави як суб'єкта міжнародного права:

1. Постійне населення. Здавалося б, тут все просто: є населення на території майбутніх держав – є ознака державності. Водночас вже цей пункт викликав палкі дискусії, передусім, чи мають право представники російського етносу, які в те чи інше століття прийшли на корінні землі інших народів – як правило, не менш брутально, ніж вони прийшли в Україну 2022 року – залишатися на цих землях? І справа не так в минулому, як в сьогоденні, адже, зазвичай, вони продовжують політику своїх предків, хай і не в такій агресивній формі. Наступне питання: хто буде підтверджувати незалежність нових республік, де зазомбовані москвою нащадки колоністів становлять – за винятком окремих республік, як от Татарстан чи Ічкерія – більшість населення?

Читайте також: На порозі глобальних змін

2. Визначена територія. Дискусії на Форумі продемонстрували, що і тут процес не буде гладким. Адже навіть між представниками сусідніх регіонів, для прикладу Інгрії та Карелії, які чітко дотримуються антиімперських і незалежницьких позицій, є дискусії щодо приналежності певних регіонів майбутнім державам, зокрема, що є визначальним фактором – історичне перебування цієї території одній країні чи факт заселення цього регіону протягом десятків років представниками іншого регіону? І тут на допомогу можуть прийти такі механізми як міжнародний арбітраж чи референдум, звичайно, коли для цього будуть створені відповідні умови, щоб це не перетворилося на чергові пародії волевиявлення в традиційному російському стилі.

3. Власний уряд. Станом на сьогодні зі всіх суб’єктів, які фактично перебувають в складі російської федерації, лише Чеченська Республіка Ічкерія має владу – зрозуміло, в екзилі – яка є правонаступницею керівництва незалежної республіки до її повторної окупації росією. Перед населенням всіх інших регіонів повстане непростий вибір або між людьми, які протягом років боролися за незалежність, проте через вимушене перебування за кордоном не мали повноцінної можливості формувати мережі підтримок у своїх регіонах, або між нинішньою регіональною владою, яку чітко контролює центральна, або шукати/формувати нові групи впливу, що з огляду на брак демократичних практик на росії буде складним завданням.

4. Здатність вступати у відносини з іншими державами. Без можливості вести повноцінні відносини, шанси на успіхи нових держав будуть близькими до нуля. І тут визначальною має бути роль Заходу, який має взяти на себе зобов’язання демократизації нових держав та налагодження з ними взаємовигідних торговельно-економічних відносин. Зрештою, сам Захід має бути зацікавлений взяти ці держави під свою «парасольку», адже це стане запобіжником від відродження російської імперії або ж потрапляння цих держав – зі всіма їхніми ресурсами – під тиху окупацію Китаю.

І це не всі питання, які обговорювалися на Форумі, адже йшлося також про комплекс «де-» для майбутньої постросії: денуклиризацію та демілітаризацію, денацифікацію та декомунізацію.

Як бачимо, завдання непрості. І 2023 рік слід розпочати з напрацювання комплексної Стратегії деколонізації та реконструкції росії, щоб вже цього року запустити її реалізацію. З огляду на це, вже 31 січня Форум вільних народів постросії буде проведено в Європейському Парламенті в Брюсселі.

Для досягнення цієї мети мають об’єднатися представники народів і регіонів росії, які вже сьогодні працюють в цьому напрямку, з експертними колами Заходу, в тому числі й України. Адже Європа має свій власний досвід – в значній частині історія континенту була історією воєн і територіальних претензій – аж до створення Європейських Співтовариств, які стали початковим пунктом миру і процвітання країн. Адже саме Україна протягом багатьох років з відновлення своєї незалежності була керована пострадянсько-російською владою, аж доки проукраїнська меншість не розробила проект успішної демократичної, національної і європейської держави і не переконала більшість України в безальтернативності цього шляху. Такі ж програми – звичайно, адаптовані під географічні та етнічні характеристики – будуть необхідні для становлення нових держав постросії.

Зрештою, маємо досвід рідного Львова, який по-перше, відіграв неостанню роль у напрацюванні такої програми і становленні тієї України, за яку ми сьогодні боремося, по-друге, має потужну Львівську школу міжнародних відносин і по-третє, також пережив приналежність до різних держав і заселення різними народами, проте сьогодні утвердився як успішне українське місто, відкрите і гостинне до всіх цих дружніх держав та народів.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.