Фото: Taylor Wilcox for Unsplash

Минуло 1 вересня, розпочався карантинний навчальний рік. МОЗ у своїх протоколах прописало, в яких зонах потрібно носити маски, яка допустима кількість дітей має бути на уроках та в яких випадках буде виключно дистанційне навчання. Однак за усіма цими правилами зовсім забули про найважливіше.  Дитячий психолог Світлана Локоткова про безпеку вчителів, вихователів, людей, які дотичні до освітнього процесу та навантаження, яке ляже на плечі. 

Розробляючи методичні рекомендації, відповідаючи на численні «як організувати роботу?» ловлю себе на думці, що у всіх рекомендаціях МОЗ та МОН, основна увага приділяється безпеці дітей: маски, антисептики, соціальна дистанція, організація навчання (дистанційне, позмінне...)

Десь там, у темі планів, zoomів, спостережень за самопочуттям дітей, між рядків, частково згадується про безпеку педагогів, які самі про себе, звісно, попіклуються, раптом щось.

Читайте також: Освіта проти пандемії. Як у світі починають шкільний рік попри Сovid-19

Так, діти, звісно, наше майбутнє, але є й інші учасники освітнього процесу: вчителі, вихователі, вузькі спеціалісти, команда інклюзивного супроводу, технічний персонал, працівники кухні, медичні працівники, батьки, яким також потрібна безпека, а ще більше підтримка. Супровід.

Але все, як завжди, просто ще плюс Covid-19.

– Емоційне, фізичне навантаження. Витримка?

– Раптом хвороба. Заміна, лікарняний. Незамінність?

– Робоче місце, матеріали, технічна підтримка. Забезпеченість?

– Тестування, лікування, ізоляція. Рівність?

– Чати, претензії, заборони, вимоги. Спілкування?

Багато питань...

І «вітання» емоційному вигоранню всіх учасників освітнього процесу і психологічній службі (тримайтесь, колеги і шукайте собі вже психотерапевта).

Читайте також: Тут нема батьківських чатів. Як це вчитися у американській школі

А тут ще й потрапив на очі пост педагога зі США (Suwanee, Georgia) Lisa Solomon. І стало ще сумніше, бо якщо у них так, що ж тоді про нас казати?

(переклад)

«Сьогодні був перший день, коли половина мого класу навчалася face-to-face. Друга половина все ще вчиться дистанційно. Учні, які перебувають у класі, не залишають своє місце з 8:20 – 3:30 (за винятком часу на свіжому повітрі).

– Ми обідаємо в класі (знімаємо маски);

– У нас у класі проходить мистецтво, музика тощо;

– Ми не організовуємо центрів (навчальних зон);

– Студенти не діляться на міні-групи та не торкаються одне одного;

– Вони не можуть позичити червоний кольоровий олівець у друга або разом прочитати книгу;

– Не можуть лазити по «мавп’ячих блоках» (елемент ігрової зони), грати в «тренажерному залі джунглів» тощо.

Вони повинні сидіти спокійно, виконуючи точно ту саму роботу, яку виконують діти онлайн, поки їх учитель інструктує учнів, що навчаються вдома, під час ранкових зустрічей, математики та читання груп.

Останні кілька ночей я не сплю, проводжу, пишучи та публікуючи цифровий контент для студентів наступного дня.

Мій стіл оточений пластиковими шторами для душу (щоб протягом 30 хвилин я без маски пообідала).

Я працюю на двох роботах (вдень учителем face-to-face, вночі автором цифрового матеріалу) і отримую звичайну зарплату вчителя.

Читайте також: Діти мають розуміти, що з ними відбувається. Як Covid-19 вплине на новий навчальний рік

Громада округу дала зрозуміти, що моя безпека не є проблемою. Жорстоко те, що відбувається з вчителями.

Той, хто слухатиме, благаю вас вибрати іншу галузь. Той, хто зараз може звільнитися і розпочати нову кар’єру, зробіть це. Щодня важче, ніж напередодні. Моє здоров’я та безпека не мають значення. Моє занепокоєння чи психічний стан не мають значення. Ніхто не дбає про цю сферу. «Живи з цим і виховуй наше майбутнє з посмішкою на обличчі».

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.