Джаз у пандемічно осінньому Львові. Історія саксофоніста, який вразив публіку шаленим соло

3295 0
Це місто, бруковані вулиці якого повняться піснями, музикантами та натовпами людей, які танцюють і співають разом з ними вдень і вночі, є чудовою лабораторією для інновацій, які, власне, і є візитівкою джазу.

Джо Ліндслі – американський журналіст із Нового Орлеана, який опинився у карантинній пастці у Львові в розпал пандемії у березні. Він досі тут, фіксує історії цікавих людей цього міста.

У Новому Орлеані, коли мені потрібна була перерва, я вчащав до джазових чи блюзових клубів, на зразок легендарного Чікі-Ва-Ва чи Канал-стріт. Я нікому не казав, куди саме збираюся, а тоді сидів десь у кутку й насолоджувався музикою, час від часу занотовуючи ідеї в записнику. За кілька тижнів до того, як пандемія й карантин змінили наші життя, я досвідчив щось схоже у Львові. Я пішов до мистецького центру «Дзиґа», будівля якого формує глухий кут вулиці Вірменської. На даху будівлі є хвиляста драбина, що веде до зірок, на другому поверсі розташований клуб, де музика теж може вказувати цікаві напрямки.

Я сидів за невеликим столиком при стіні, сховавшись за рослиною. Джазовий джем був магнетичним того вечора – так, наче музиканти передчували, що знову грати на публіці їм випаде нескоро. Під кінець виступу керівник гурту, саксофоніст, вразив публіку шаленим соло на тлі мовчання решти присутніх. Коли саксофоніст закінчив грати, люди аплодували стоячи, а музикант тим часом упав навзнак на землю. Це зовсім не виглядало награним, а радше як заслужена знемога після космічно-енергійного виконання. Лише хтось, хто вклав усю душу у виступ, міг впасти на землю так по-справжньому.

Музику звуть Андрій Дулиш, і пізніше я поїхав з друзями, щоб послухати шоу з групою, яку він зібрав у джаз-клубі LV Café, граючи мелодії «в настрої осені». Ми знову були на концерті, це був наче сон під час пандемії, і життя було добрим.

Це було перше шоу в приміщенні, яке я відвідав з початку карантину. Хоча я був із друзями, я увійшов у свій світ, притулився до стіни, закрив очі, слухав музикантів.

Поруч з нами була сім’я: кілька поколінь, старих і молодих. Усі були на хвилі з музикою, навіть дві маленькі дівчинки у своїх телефонах. Музика робить так багато користі для душі, думав я, особливо жива музика, особливо у важкі часи. Я оцінив, як LV Café, на відміну, скажімо, від легендарних джазових клубів Манхеттена, приймає сім’ї без удавань та снобізму. Сидячи біля стіни, я побачив культуру творчості та спілкування усіх поколінь: щось особливе у Львові.

Андрій Дулиш також бачить тут великий музичний потенціал.

Уродженець Стрия – міста чисельністю 60 тисяч, за годину авто на південь від Львова, – Андрій Дулиш приїхав сюди вивчати музику п’ять років тому. Це місто, бруковані вулиці якого повняться піснями, музикантами та натовпами людей, які танцюють і співають разом з ними вдень і вночі, є чудовою лабораторією для інновацій, які, власне, і є візитівкою джазу, каже Андрій.

«Львів – гарне місто для музикування, тому що його музичні корені дуже молоді, й воно, сподіваюсь, відкрите до експериментів». Упродовж майже тисячолітньої історії Львів перейшов через багато імперій і королівств, встиг стати центром інакодумних дискусій у кав’ярнях та високої опери, бачив жахливі перевороти й плідний мир. Саме в цьому контексті Андрій Дулиш окреслює «дух Львова» як щось, що є «завжди поміж чимось: між свободою й консерватизмом, між Європою й Росією, між старим і новим». Це помітно і в архітектурі, яку я дуже люблю.

У віці семи років у Стрию Андрій Дулиш почав освоювати свій перший інструмент – сопілку (українсько-карпатська версія блок-флейти). Відтоді він додав до свого арсеналу кларнет, флейту і саксофон. У своєму музичному розвитку він надихався джазовими легендами, такими як Стен Ґетц, Арт Пеппер, Кеннонболл Еддерлі та «бог джазу» Оскар Пітерсон, а також сучасними музикантами, як-от американські джазові саксофоністи Джошуа Редман і Кріс Портер та музиканти з Британії – виконавець фанк-соул-хіп-хоп-джазу Том Міш і фанк-джазовий гурт Jamiroquai.

Що спонукає Андрія Дулиша, якому зараз 23, займатися музикою?

«Це чи не найбільш важке, філософське й складне питання, – каже він. – Я люблю музику. Вона дає мені змогу почуватися інакшим. Я відчуваю свободу більше за інших. Це спосіб, у який я можу сублімувати мої почуття, енергію, емоції. Але я лише на початку цієї пригоди. (…) Важливо те, що я можу дати щось публіці: емоції й певні змісти».

Останнім часом Андрій Дулиш багато вечорів на тиждень грав на критій терасі ресторану Amadeus. Він виступав і на інших невеликих неформальних заходах, таких як камерні зібрання письменників та музикантів – події, що підтримують тяглість мистецької й інтелектуальної історії Львова. Також він планує – якщо коронавірус дозволить – фанковий захід у листопаді: програма під назвою Funk Minimal, у якій живі джеми йдуть слідом за діджей-сетами й надихаються ними, чергуючись упродовж цілого вечора.

Стежити за Андрієм Дулишем та його творчістю можна в Інстаграмі: andrew_dulysh.

Переклад: Христина Кобко

Фото з інстаграму andrew_dulysh

Відео: Бельведер. Секстет Марка Токаря у Тернополі (за участі Андрія Дулиша) 

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!