Джерело: Фотографії старого Львова

Іван Франко і його музей мають стати брендовими явищами не лише для культури львівської, а й для української. Коли ми, наприклад, відвідуємо інші країни, то після того, як скуштуємо страви тамтешньої кухні, вивчимо «добрий день», «дякую» і «до побачення» чужою мовою, то цікавимося культурою. Розумні народи пишаються своїми Великими. Коли ми приїжджаємо до Відня, то Моцарт довкола нас всюди: на меморіальних дошках, у музеях, в музиці, в кав’ярнях, на цукерках. Я не є великим прихильником аж такої комерціалізації, але Франко мусить стати брендом Львова. Місто має асоціюватися не лише з шоколадом і кавою, а й з такими видатними львів’янами.

Музей такого діяча – не лише письменника, а й науковця, критика, публіциста, інтелектуала – має бути таким же, як і його головний герой. З одного боку, музей повинен бути українським, національним, відповідно до свого статусу. З іншого боку, він мусить бути відкритим до Європи і загалом – до світу. Із цим другим аспектом маємо зараз ситуацію не до кінця вирішену. Я з великою повагою ставлюся до того, що було зроблено чинним очільником музею. Однак вважаю, що є і багато викликів сьогодення, з якими мусимо давати раду.

Особливість музею Франка полягає в його унікальній локації. Розташування музею – дуже вигідне та цікаве: музеї двох українських геніїв – Івана Франка та Михайла Грушевського – є поруч. Таке тяжко десь знайти, щоби безпосередніми сусідами через паркан були люди, які й досі є фаховими постатями. Я би сказав – це обличчя наших купюр – тобто двоє людей, зображених на українських грошах, жили поруч. Також це розташування поблизу Стрийського парку. Дуже вигідна локація, адже дозволяє виходити поза межі музею, робити цікаві акції, атракції, дитячі програми, квести, забави, залучаючи не лише територію музею, а й парку. Поруч – дитяча залізниця, еколого-натуралістичний центр розвитку краєзнавства. Зрештою, не треба забувати і про розташування неподалік Українського католицького університету. Ці всі об’єкти творять простір, який варто активно використовувати.

Я провів спеціальне опитування, участь в якому взяли понад 350 осіб. Воно не було масове, але достатньо репрезентативне, оскільки це була інтелігентна публіка, яка відвідує музеї та цікавиться музейною проблематикою. На жаль, висновки цього опитування, м’яко кажучи, змушують до роздумів. Результати свідчать про те, що музей Франка зараз на культурній мапі Львова є малопомітними. Йдеться і про його наукову діяльність, і про культурно-мистецькі акції, і про інтегрованість у туристичну інфраструктуру. Іншими словами, 70-80% потенційних і актуальних відвідувачів вважають, що події музею є недостатньо розрекламованими. Туди зараз приходять здебільшого організовані групи школярів, іноді студентів. Індивідуальний турист – український та іноземний – майже не знає про існування цього музею. Причина – недостатня промоція. Це є одне із важливих завдань, яке передбачене моєю стратегією.

Кандидуючи на цю посаду, я запропонував свою стратегію змін. Вона розрахована на наступні п’ять років. Є програма заходів на найближчий рік. Обидві вони пов’язані з кількома пріоритетами, які я образно назвав «Дім науки», «Дім муз», «Дім діалогу» і «Дім родини».

«Дім науки». Зрозуміло, що музей Франка не може не бути осередком франкознавства, адже це науково-дослідний заклад.

«Дім муз». Є велика кількість львів’ян різного віку, які хочуть нести свою творчість, пов’язану з Франком, керовану Франком, до дому Франка.

«Дім діалогу». Франко сам був людиною діалогу, адже будував зв’язки між різними націями, генераціями та був великим комунікатором. Музей також має стати осередком активної комунікації та місцем міжкультурного порозуміння.

«Дім родини». Я є людиною, яка дуже цінує власну родину та з великою шаною ставиться до інших родин. Ми живемо в час, коли є криза родинності. Музей має стати домом не лише Франкової родини. Хоча було би гарно і символічно, аби цей дім зібрав усіх живих нащадків Франка. Проте мова не лише про прямих нащадків, а й про всіх, хто горнеться до музею.

Водночас, це має бути дім актуальної творчості: не лише ритуальних вшанувань із нагоди ювілеїв, а й місцем, де збираються митці, де відбуваються цікаві виставки та музичні події.

Музей має об’єднати всіх, хто поділяє ті цінності, які були важливими для Франка. Мова йде не лише про цінності архаїчні, які відійшли в попередню епоху. Йдеться й про актуальні цінності: свободу, працю, гідність, справедливість, пошану до рідного та розуміння, що це рідне має бути ще й висококонкурентним. Я хотів би, щоб у цей музей радісно приходили родини з дітьми, з онуками, щоб там різні покоління радісно проводили час за цікавими, креативними, інтелектуальними заняттями. Хочу, щоб відвідувачі йшли звідти з усмішкою та з бажанням повернутися ще раз. 

Читайте також: Правила життя львів’янина. Богдан Тихолоз

Богдан Тихолоз,
франкознавець, літературознавець,
доцент ЛНУ ім. Франка, співавтор проекту @Франко:Наживо,
претендент на посаду директора Львівського національного
літературно-меморіального музею Івана Франка