Фото: eduget.com
Із 2021 року Український центр оцінювання якості освіти пропонуватиме абітурієнтам складати тест або з української мови, або з української мови і літератури. Другий потрібен здебільшого для гуманітарних та соціальних спеціальностей. Філолог, доктор педагогіки і професор кафедри української літератури Львівського університету Володимир Микитюк пояснює, чому всім без винятку школярам, а не тільки майбутнім гуманітаріям, неодмінно потрібне читання української літератури і чим може загрожувати скасування цього обов'язкового ЗНО.
«Гнила пасивність» – Франкова цитата, що так чи інакше стосується сьогоднішньої ситуації із комплексним наступом на ті невеликі, але здобутки, у національному житті України після Революції Гідності, зокрема – в освіті. Скасування цього обов’язкового тесту на знання національного письменства для абітурієнтів – це один із деукраїнізаційних заходів. Однак годі говорити про політичні чинники та обставини. Дивує якась приреченість – «гнила пасивність» нашої педагогічної громади, передовсім українських філологів стосовно псевдореформ у літературній освіті. Чому не захищаємо право на свою працю, саму можливість змінювати світ, робити Україну справді українською? Чому не виходимо на майдани, не вимагаємо, не страйкуємо чи хоча би не пишемо петиції? Не чути голосу і сучасних українських письменників, для багатьох із них «хлібніше» взяти участь у політичних «проєктах»…
Читайте також: Три тижні карантину з користю. Підбірка безкоштовних освітніх платформ
Література як шкільний предмет є найкращою можливістю справжньої співпраці педагога та учня, засобом формування розвинутої особистості. Жоден навчальний предмет не дає учневі і вчителеві кращих можливостей для «власного думання» (знову Франко), тобто – для розвитку критичного мислення, творчих здібностей і формування національної ідентичності.
Тестування знання української літератури – це тест на патріотизм, на любов чи хоча ж би шану культури титульної державної нації, тому із цієї причини для вступників на будь-яку спеціальність обов’язковим має бути цей іспит. Отож, на моє глибоке переконання, невиправдане і невмотивоване авторитарне рішення «урядників від освіти» про скасування загального тестування з української літератури – це рух назад, до тоталітаризму, до перетворення школи на місце підготовки справді бездушних «гвинтиків» системи, безмовних «слуг», нездатних мислити критично і самостійно.
Можемо констатувати, що збулася одвічна мрія україножерів: що не вдалося царському міністру Валуєву в 1863 році і самому цареві Олександру ІІ в 1876 році, довершили «валуївські асистенти» з Міністерства освіти і науки (вільної чи підневільної) України аж у 2020 році.
Тобто тепер майбутній лікар чи правник уже не має бути особистістю і національно свідомою людиною, лише спеціалістом. Недолугі «реформатори» не усвідомлюють, що визначальною особливістю шкільного предмета літератури є кардинальна різниця між якістю наукового пізнання порівняно до інших шкільних дисциплін: художній твір виражає особистість автора, його суб'єктивний досвід, сприйняття світу, його шкалу цінностей.
Я переконаний, що неможливо досконало опанувати будь-яку сучасну професію, не будучи творчою індивідуальністю, не будучи читачем. Зараз (і завжди!) найбільш вартісними є творчі, креативні якості фахівця, а коли такий спеціаліст сформований та закорінений у свій ґрунт, то його нація, його країна має майбутнє.
Читайте також: Де найкраще вчать англійську та математику. Рейтинг шкіл Львова та ОТГ
Моніторинг результатів попередніх років тестувань показує, що частка правильних відповідей з літератури у відсотках завжди вища за складний мовний компонент. Принагідно зазначу, що українська література на ЗНО це чи не єдиний предмет, який не вимагає для підготовки репетиторів – достатньо випускникові просто уважно прочитати тексти художніх творів із програми ЗНО та знати елементарні знання теорії літератури. І це не буде даремною тратою часу. Навпаки, – питання з літератури варто удосконалювати, щоб виявляти тих абітурієнтів, які вміють не просто демонструвати знання, а також й уміння й компетентності.
У польській школі, наприклад, набагато більше навчального часу відведено на вивчення саме рідної для них літератури, а не зарубіжної. А знання є справді важливими та обов’язковими на іспиті. Ми не маємо поки що шансів і близько наблизитися до того рівня уваги і любові до рідної літератури, рівня викладання, що є у наших західних сусідів. А могли б, адже це не потребує значних матеріальних затрат.
Підсумовуючи, ще раз зазначу, усім без винятку школярам, а не тільки майбутнім гуманітаріям, неодмінно потрібне читання художньої літератури, передовсім рідної. Не можна робити необов’язковим випускний іспит з української літератури. Тести зовсім не є «бездушними», а мають величезну перевагу перед іншими видами контролю і перевірки знань та умінь із літератури, але не можуть і не повинні бути єдиною формою оцінювання, їх треба розвивати й удосконалювати, а не уникати.
Читайте також: Львівський ліцей учетверте став лідером в Україні за результатами ЗНО. Рейтинг шкіл Львова
Урок української літератури – це завжди національне виховання, формування здатності до співпраці у колективі, спілкування і критичного мислення. Для тих, хто щиро вважає зайвим екзаменування на ЗНО з української літератури для майбутніх «технарів», ще раз зазначу, що вивчення художніх текстів, розвиток усного і писемного мовлення може і має стати засобом розвитку та продуктивної діяльності у будь-якій галузі. Окрім того, понизивши роль української літератури як навчального предмета, ми остаточно віддаємо шкільну молодь на поталу легкодоступній, російськомовній попсовій літературі. Наука та освіта не можуть «слугувати» розмінною монетою у політичних іграх, пішаком у творенні кон’юнктурних конфігурацій та коаліцій. Треба припинити авторитаризм в освіті, що вже став шкідливою звичкою в Україні.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
