Фото: i.ytimg.com
Поліція має право доправити до відділку громадянина, щоби встановити його особу, але її працівники не можуть при цьому порушувати закон, пише екс-заступник начальника управління патрульної поліції Львова Максим Підболячний про недавній конфліктний випадок, що трапився у Львові.
Черговий відеоролик від «активіста», який днями здійняв хвилю в соцмережах, вкотре підлив вогню до дискусії про те, як повинні поводитися поліцейські з людьми, які їх провокують, – чи варто обмежуватися словесною наукою, чи все таки заковувати в кайданки та везти у відділок.
Ситуацію сама поліція описує приблизно наступним чином: «Зупинили водія-порушника ПДД, втрутився перехожий, що стояв на зупинці, почав вигукувати на адресу патрульних образливі слова, вийшов на проїжджу частину, на зауваження повернутися на тротуар належно не відреагував. При перевірці не надав документів, мовляв, "у нас не паспортний режим", а на питання, як до нього звертатися, велів "Мой гаспадін", а на вимогу прослідувати до відділку поліції погодився, але за умови негайного складання протоколу затримання за участі понятих».
Звісно, усієї картини події ми, скоріш за все, не дізнаємось: «активіст», вочевидь, не надасть більше відео, аніж вже викладено, а чи справді здійснювали відеофіксацію патрульні — ми можемо хіба вірити або не вірити на слово управлінню патрульної поліції, адже відео без очевидних ознак резонансності (вона з’явилась суттєво пізніше) не зберігається довше місяця. Тож будемо спиратися виключно на те, що бачимо на власні очі, і спробуємо розібратись, де правда в тому, що бачимо. Відповідно, залишається за кадром питання «представився — не представився», хто почав першим «тикати» та навіть до певної міри чи було взагалі первинне адмінправопорушення в діях «активіста», хоча на деяких нюансах цього я все-таки ще зупинюся.
Читайте також: Патрульні поліцейські Львова найчастіше виїжджають на крадіжки та сімейні сварки
Найбільш бурхливий осуд дописувачів з того, що потрапило мені на очі, викликало «тикання» поліцейського та відсутність на ньому головного убору (про докази, затримання, протокол, обіцяю, детально буде пізніше). І тут, ніде правди діти, поліцейський неправий. «Тикання» як таке ніде прямо не заборонене, але чинні Правила етичної поведінки поліцейських (хто хоче, може нагуглити: цей наказ, як і більшість, є у вільному доступі) вимагають від працівників поліції і вияв поваги до гідності кожної людини, і стриманої, доброзичливої, ввічливої поведінки, і контроль за своєю поведінкою, почуттями та емоціями, і, врешті-решт, дотримання норм ділового мовлення.
Останнє цілком можна підвести базисом під обґрунтування недопустимості «тикання». При чому, незалежно від того, як поводиться громадянин. Так, це вельми непросто, знаю по собі. Але й по собі, і по інших знаю, що це можливо. Формально така поведінка є дисциплінарним проступком з усіма наслідками.
Ось тільки навіть очевидне порушення однієї людини не дає права іншій у свою чергу чинити порушення (можете підставити слово «поліцейський» замість «людина» в будь-яку частину цього речення). Реагування на порушення повинно відбуватись виключно в законний спосіб. Бачить поліцейський порушення ПДР — притягає до відповідальності за законом, а не б’є гумовим кийком по дупці. І громадянин «тикаючому» поліцейському не каже: «Не дам документів, бо ти до мене на ти», а банально пише на нього скаргу. Звісно, статті про самоуправство тут явно ні до чого, окрім довершеності формулювання, яке цілком повинно б стати нормою поведінки в суспільстві, — недопустимість самовільного, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права.
З «кепочкою» ще простіше. Заборона перебувати без головного убору за межами приміщень прописана в чинних Правилах носіння однострою поліцейських. Але можете закидати мене тими ж кепочками, аж ніяк ніколи не вважав це порушення достатньо серйозним для дисциплінарної відповідальності. Максимум — вказати: «Вдінь кепку». Думаю, будь-яка свідома людина після -надцятого разу «тикання носом» у калюжу, що зветься «вдінь кепку», почне її носити навіть уві сні.
Підбираємось нарешті до найцікавішого. Що ж у нас там з доказами провини, затриманням, протоколами? Правий «активіст» чи ні? І тут, певно, я розчарую найбільш голосистих обговорювачів цієї ситуації. Ні, не знає той «активіст» законодавства. Щось чув, а от що і для чого...
Читайте також: Шістьох патрульних Львова підозрюють у вбивстві з необережності
Отже, чим було «Сідай в машину, поїхали»? Далі буду вимушеним занудою, доведеться неодноразово посилатись на Кодекс про адміністративні правопорушення України. Але і посиланням на здоровий глузд не буду гребувати. І що ж вони нам хором кажуть про можливість притягнення невстановленої особи до відповідальності? Протокол — що про адмінправопорушення, що про адмінзатримання, — складають не на духа святого, а виключно відносно конкретної фізичної особи, ідентифікувати яку можливо за ПІБ (щонайменше), датою народження, реквізитами документа, що посвідчує особу і так далі. А в разі неможливості встановлення цього на місці? Стаття 259 КУпАП — доставлення порушника — чітко і недвозначно вказує на допустимість ДОСТАВЛЕННЯ (не затримання!) особи у відділ поліції, щоби скласти адмінпротокол, якщо його неможливо скласти на місці. І навіть додатково уточнює цю можливість для порушників ПДР у випадку відсутності в них документів та свідків, які могли б засвідчити їхню особу. А це означає «Сідай в машину, поїхали», тільки висловлено має бути більш ввічливо і аргументовано. І ще ніяких протоколів затримання.
Протоколи затримання виходять на арену нашого цирку після можливої фрази на кшталт «А я не хочу», що в разі необхідності та ще за деяких обставин дає право поліцейському здійснити адмінзатримання. У найтолерантнішому випадку це виливається у фразу «Ви затримані» або «Я вас затримую». Протокол затримання? Аякже! У випадку адміністративного затримання його складання обов’язкове! Як і повідомлення служби вторинної безоплатної правової допомоги, повідомлення родичів. Складання протоколу адміністративного затримання регламентується статтею 261 КУпАП. У ній, як і в ряді наступних статтей — до 265-ї включно, багато цікавого про процедуру адмінзатримання і всього, що її супроводжує. Але от біда, камінь в город юридичної підкованості нашого «активіста» ані КУпАП: ані профільна інструкція (кому цікаво — так звана «1376» — саме такий номер наказу МВС, яким вона затверджена) не містять обов’язкової умови складання цього протоколу безпосередньо на місці затримання чи, тим паче, безпосередньо під час затримання.
Здоровий глузд підняв голову і додав, що до встановлення особи протокол і неможливо скласти. Тож цілком прийнятним є складання протоколу затримання після доставлення у відділок поліції (питання про те, що час затримання в протоколі повинен бути зазначений фактичний — той момент, в який людину повідомили що вона затримана, або безпосередньо затримали, навіть не обговорюється, так само як і необхідність дотримуватись правдивості і законності при заповненні всіх інших рядків протоколу). Поняті? Так, вони обов’язкові. У разі проведення особистого огляду або огляду речей затриманого. У будь-якому іншому випадку їх наявність нічим не передбачена. Я б сказав, шах і мат, «активісте» і його прибічники.
Ну, і напередостанок два слова про «непред’явлені докази». Право особи, яку притягають до адмінвідповідальності, на ознайомлення з матеріалами справи, у тому числі і доказами його провини, регламентується статтею 268 КУпАП. Регламентується вичерпно і при цьому прямо вказує, що право надавати докази і знайомитись із ними передбачене під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Розгляду справи, до якого в даній ситуації навіть і не дійшло. Про докази можна не одну статтю написати, цей звір обріс міфами, байками, та й у законодавстві не надто однозначно прописаний, тому зараз обмежуся вже зазначеним.
Читайте також: Пораненій у Львові жінці-поліцейській потрібна кров. Як допомогти
А от на останок хочу пофілософствувати в кількох реченнях. Чи винен в цій ситуацій патрульний? Пробачте, мої колишні колеги за неприємну відвертість, але так. Він не витримав провокативного тиску, не стримав емоцій, не зміг абстрагуватися від особистої образи, але найгірше — не зміг юридично грамотно озвучити свої загалом правильні дії. Чи правий в цій ситуації «активіст»? На мою думку, кардинально ні. Навіть опускаючи передісторію (ми домовились, що не обговорюємо того, що не бачили), вважаю верхом глупства і невігластва втручатись у роботу правоохоронних органів, але й попри це неправота «активіста» мною цілком обґрунтована чинним законодавством.
Ну, і від себе: вважаю надважливим існування якісного і безперервного громадського контролю за діяльністю поліції. Не декларативний VIII розділ Закону України «Про Нацполіцію», який на практиці не вартий нічого, а щось якісно інше, чого зараз, на превеликий жаль, просто не існує. От саме про це би і пропонував ретельно поміркувати разом. І, звісно ж, ніяк не вважати, що провокативні дії «активістів», спрямовані передовсім на тішення власного его, уникнення відповідальності та набирання скандальної популярності в соцмережах, можуть навіть віддалено вважатись таким контролем. І слід добряче замислитись над небезпекою маргіналізації таких дій, які просто нівелюють роль поліції в житті суспільства. Потопивши на рівному місці таку болісну, недосконалу та все ще далеко не завершену реформу правоохоронних органів, і ми, і наші діти залишимося з нічим.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
