Фото: www.virtualjerusalem.com
Військова служба є не тільки обов’язком, але й відкриває значні можливості для молодих громадян Ізраїлю. Водночас держава дбає за тих, хто отримав поранення чи став інвалідом під час служби в армії і не залишає їх та родину напризволяще. Україні варто було би запозичити ізраїльський досвід, вважає співвласник навчального проекту «Лідерство в горах», в минулому працівник служби безпеки Ізраілю, Андрій Рождественський, продовжуючи дискусію, яку розпочали Андрій Петришин, Отар Довженко і Любомир Шимків на Tvoemisto.tv.
Понад 90% військових в армії Ізраїлю становлять євреї. Крім того, служать друзи – національно-релігійна спільнота, що бере свої витоки з мусульманської секти ісмаїлітів, та бедуїни. Останні – переважно в прикордонних військах, бо вони гарні слідопити, тож їхні знання і навички використовують для охорони кордону.
Ухильників у нашому класичному розумінні насправді одиниці. Немає такого, щоби люди масово ховалися від служби в армії, як у нас. Водночас у війську не служать представники ортодоксальних відгалужень юдаїзму, хоча в останні місяці були спроби цю норму скасувати; доходило навіть до сутичок з поліцією. З міркувань безпеки до війська не беруть мусульман.
Більшість із тих, хто служив та пройшов гарячі точки, зневажливо відгукуються про тих, хто не служив із релігійних міркувань. Це, зокрема, стосується секти, члени якої стверджують, що теперішня держава Ізраїль не має права на існування. На їхнє переконання, згідно з пророцтвом Ізраїль має бути створений тільки тоді, коли прийде месія. Оскільки месія не прийшов, а Ізраїль, на їхню думку, заснований штучно, то це несправжня держава. Ізраїльтяни, які пройшли службу у війську, працюють і платять податки, обурюються, що є люди, які не служать, не працюють, живуть на їхні податки, та ще й розповідають тим, хто їх утримує, що ця держава несправжня.
Читайте також: Служити – обов’язково. Як армія стає школою молодих лідерів
Якщо говорити про службу в армії, слід враховувати два дуже важливі моменти. Перший – ідеологічний момент, більш поширений серед старшого покоління, хоча він має вагомий вплив і на молодших. Це пов’язано з Голокостом. Мій колишній керівник розказував історії про ізраїльських офіцерів та солдатів, які під час війн з арабськими країнами ішли на смерть, щоби зупинити противника. Коли я питав, що керувало цими людьми, він відповів, що це була ідея «більше ніколи». Тобто вони більше ніколи не дозволять, щоби ізраїльтян знищували.
Також не можна забувати, що зараз майже всі держави-сусіди Ізраїлю де-юре перебувають у стані війни, тому там також весь час готуються до можливих бойових дій.
Другий момент стосується реакції суспільства на тих, хто не хоче служити у війську. Насправді в Ізраїлі не служити в армії – це бути собі ворогом. Відслуживши у війську, ви отримаєте стільки соціальних пільг, скільки не отримаєте, просто працюючи деінде. Наприклад, після служби в армії ви можете обрати вищий навчальний заклад, де хочете вчитися, і вам це оплатять, якщо не служите – платите самі. Також після строкової служби ви можете продовжити кар’єру у службі безпеки, поліції чи тій же армії. Це робота з доброю платнею і гарною пенсією. Якщо подивитися на парламент Ізраїлю і прем’єр-мінстрів, то простіше назвати, хто з них не був генералом в армії, аніж тих, хто був. Служба в армії відкриває перед вами дуже широкі шляхи у майбутньому.
Якщо з кимось щось трапляється під час служби у війську, держава про нього дбає. Наприклад, син мого знайомого отримав кулю в хребет під час нападу на блокпост. Втрачаючи свідомість, він відбив атаку і став героєм. Але він паралізований, пересувається на візку. Тому для нього біля батьківського дому спорудили ще один будинок з усією інфраструктурою та зручностями для візочника. 90% за цей дім сплатило міністерство оборони, а решту – родичі хлопця. Йому купили спеціальний автомобіль, за який родичі сплатили 30%, а решту – міноборони. Він член параолімпійської збірної з баскетболу. А тепер уявіть собі нашого хлопця, який покалічений повернувся з Донбасу і це для нього робить держава.
Читайте також: Чому я не хочу служити в армії. Але, якщо скажуть, буду
Ще один випадок – десь 15 років тому мої знайомі з Росії поїхали до Ізраїлю і потрапили в теракт. Хлопцеві поранило осколком руку під час теракту. П’ять років його возили на Мертве море лікувати коштом Ізраїлю. Це цивільний громадянин іноземної держави.
Що ж до молодих людей, які не хочуть іти на службу в нашу армію, то з ними така ситуація. З одного боку – на Донбасі сепаратисти, тож правда за нами. А з іншого боку, постійно циркулює інформація про те, що якісь військові чи силовики «кришують» контрабанду в Росію абощо. Я не знаю, наскільки це правда, але знаючи, хто ставав до війни генералами в українській армії, можу припустити, що це можливо. Немає диму без вогню. Або такі факти є, або військові не вміють комунікувати правильно. Люди на все це дивляться і у них виникають запитання – чому вони мають іти на службу на фронт і за що?
Наступний момент – багато політиків стікають слиною, говорячи про патріотизм та обов’язок, але скільки їхніх дітей воювали чи воюють на передовій (я особисто знаю декілька випадків - але вони поодинокі і недокомуніковані)? Тому, якщо я тато юнака з Івано-Франківської області, то в мене закономірно виникає питання: «Чому мій син має іти на війну та ризикувати життям, а діти парламентів цього не роблять?».
Ще один момент – національна ідея. Якби в нас була ідея, яку однаково сприймали б в усіх регіонах країни, то й війни не було б. Зрозуміло, що в Донецьку та Луганську є російські війська, але багато людей там їх підтримують. А це означає, що ідеологічно вони перебувають по іншу сторону, ніж ми з вами. Це означає, що 25 років в Україні не було національної ідеї, яка об’єднувала би всю країну, на відміну від Ізраїлю. А в ізраїльтян це розуміння є, як і розуміння того, що вони захищені, якщо з ними щось станеться на війні.
У них немає подвійних стандартів, а в нас є. Коли в країні чорне називають білим, то люди не надто хочуть за таку країну воювати. Як патріот я можу сказати, що не розумію позиції тих людей, які не хочуть іти до війська, але як психолог у минулому я добре розумію, що відбувається.
Два роки тому у моїх знайомих загинув на війні співробітник. Коли тіла загиблих вивозили в тил, вантажівка напоролася на фугас і тіло не довезли до своїх. А в міноборони дружині сказали, якщо немає тіла, то не буде й пенсії. Отак. Рідні влаштували цілу спецоперацію – тіло знайшли за лінією фронту, вивезли і поховали вдома. Лише тоді міністерство погодилося виплачувати пенсію вдові. В Ізраїлі, навіть якщо воїн пропав безвісти, неможливо, щоби держава не підтримала родину. Наступного дня уряд пішов би у відставку в повному складі.
Який вихід з цієї ситуації в Україні? По-перше, риба гниє з голови, тож треба починати з керівництва держави. Якщо у нас є війна і ворог, то це треби визнати, у нас не має бути ніяких подвійних стандартів. З усією повагою до Порошенка, Ліпецька фабрика, яка працювала на території Росії, більшістю вояків в окопах сприймалася, м’яко кажучи, без розуміння. Ми або кажемо, що ворог є і є війна, а відтак є призов і патріотизм. Або ми кажемо, що ворога немає, відтак проводимо антитерористичну операцію, в якій беруть участь СБУ, поліція та Нацгвардія.
Читайте також: Чому полювання на ухильників не дає бажаного ефекту
А відлов по дискотеках… Мені цікаво – ті, хто ловить по дискотеках, вони самі на війні були? Ті, що зараз працюють у військкоматах? Навіть якщо частина з них має статус учасника бойових дій, то ні для кого не секрет, що багато хто отримав цей документ, ні разу не побувавши на передовій, а охороняючи блокпост десь на півдні Харківської області. А потім повертаються додому, п’ють горілку, стукають кулаком по столу і розповідають про те, як вони батьківщину захищали. Тому для початку я ліквідував би елементи когнітивного дисонансу. Й посилив би ідеологічний вплив, бо в нас досі спокійно співають виконавці, які успішно виступають у Росії і ми розводимо руками, мовляв, вони діячі культури і їм можна. Ні, не можна, якщо у нас війна.
Я також робив би армію більш ефективною та схожою на збройні сили країн НАТО. Так, вона набагато краща, ніж та армія, яка була на початку війни і для того багато зробив свого часу Офіс реформ в Міністерстві оборони, волонтери, командири на місцях. Але там є дуже багато пострадянських рудиментів, які треба викорінювати. Плюс обов’язковий соціальний захист людей, які несуть військову службу. Я не можу зрозуміти, чому реабілітацією поранених і покалічених вояків займаються волонтери, а не спеціальні державні структури чи підрозділи Міноборони, як це робиться в інших країнах.
Як би там не було - силові методи при призові не додають популярності Міноборони. А при правильному підході можна сформувати такий бренд армії, що за два-три роки буде бійка серед бажаючих під військкоматом за право служити.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.
