Коли він не з Марса, вона не з Венери, а обоє з moon

3421 3
Серйозне питання про те, хто пришиє ґудзика чи суб’єктивний досвід ґендерного виховання у Великій Британії.
Фото: Tim Mossholder

Фото: Tim Mossholder

В українському суспільстві досить поширене стереотипне виховання дівчаток як майбутніх берегинь домашнього вогнища, які повинні прибирати, готувати, прати, дбати про домашній затишок, та хлопчиків як годувальників родини, завдання яких — приносити гроші в сім’ю, а також бути захисниками. Тобто є певний набір «чоловічих» і «жіночих» рис, під які дітей «підганяють» із дитинства. Дівчатка мають гратися з ляльками, їх хвалять, коли вони щось роблять по дому; хлопчикам же не можна плакати, бо хлопчики не плачуть, вони чи не з пеленок мають бути мужніми. Про те, як усе це виглядає у британській системі виховання і освіти від львівської амбасадорки у Лондоні, Ольги Мухи, філософині й культурної менеджерки та мами 5-річної Еви.

У Еви кімната в синіх кольорах та вона все ж любить рожевий і єдинорогів. Ще вона любить спорт, настільні ігри, має колекцію динозаврів та шаленіє від ляльок LOL (о, ці маркетингові прокляття батьків!). Еві п’ять, вона живе у Лондоні і щойно відправилась на свої перші канікули після Reception — вступного класу загальноосвітньої школи.

У школі вони усе роблять разом й уявлення не мають про «жіночі» і «чоловічі» заняття (як же це контрастує з нашими ґендерно-орієнтованими шкільними уроками «праці»). За останній триместр я пригадую дні, коли учні Moon class (так, у місцевих класах немає номерів, а є назви):

  1. Готували чай і дізнавалися про чайні церемонії різних країн світу, складали сандвічі та бургери;
  2. Мили посуд, прибирали і чистили усе від Play Doh;
  3. Пиляли дерево і складали із нього «щось» (це залишилось невідомим навіть після тривалого допиту);
  4. Вчилися піклуватися про малюків (міняти пелюшки, мити дупці й заспокоювати);
  5. Користуватися викруткою, збирати й розбирати речі (бо ж якому студентові не доведеться бути на короткій нозі з IKEA?);
  6. Малювали труси та іншу білизну й вивчали правила гігієни та безпеки;
  7. Вивчали монети та традиційну їжу різних країн світу;
  8. Садили маленький садок і доглядали за ним (гляньте яке ж миле!).

Окрім того, що в цьому (вельми обмеженому) переліку купа речей, які б мені хотілося уміти в мої п’ять, усе це вони роблять РАЗОМ.  Чи ж майбутньому чоловікові не доведеться мати справу із кухнею, чи молода жінка не складатиме меблевий пазл? Усе це неодмінно відбудеться у такій же відсотковій ймовірності, як і з представникам іншої статі. Усім треба вміти піклуватися про себе (дивись — змінювати білизну), захищатися і захищати, прибирати за собою, готувати їжу, жити в домі й обслуговувати його, турбуватися про дітей, якщо ви уже на них наважились.

Щиро кажучи, мені уже треба неабияк напружитись, аби пригадати, що ж там відносять до «суто жіночих» чи «суто чоловічих занять», бо у нашій сім’ї останнім часом готує здебільшого Адам (тобто, той, хто раніше приходить із роботи), фінансові розрахунки часто за мною (і гроші у сім’ю я приношу геть не символічні), а прибирають, користуються дрилем та рубають дрова усі разом (або хто має час і натхнення, якщо це не делеговано іншим людям).

Чи вважаю я таке виховання «правильним»? Проживаючи у місті чи не найвищого ступеня толерантності, я взагалі відвикла від вживання цього слова. Я гадаю, такий підхід є культурно зумовленим і цілковито відповідним сучасному цивілізаційному й суспільному розвитку. Сучасні жінки уже (кілька століть, поміж іншим) працюють, часто орієнтовані на кар’єру й незалежні, не очікують міфічного «мамонта» чи, боже борони, принца (тут би ще переглянути функціональність цього міфу й казки). Сучасні чоловіки також вибрались із тенет «не бійсь, не плач і не проси» і можуть собі дозволити були чуттєвими (алілуя), бути повноцінними батьками (включаючи декрет, зміни пелюшок, включеність у шкільне життя і дитячі лікарняні) та мати поруч повноцінного партнера/ку (дібраних виключно за власним бажанням та уподобаннями).  

Чи вважаємо ми такий підхід слушним? Для нас обох як батьків і особистостей він радше єдино прийнятний, бо вивільняє від штучної взаємозалежності (читай «вивченої безпорадності») і звільняє обидві сторони. Нас обох у шлюбі не тримають ані фінансові, ані соціальні фактори. Адам залишається із Евою тижнями, поки я літаю навколо світу із робочими відрядженнями. Мене теж геть не стресує перспектива перемалювати стіни чи зібрати-розібрати меблі (швидше навпаки).

Так, це відрізняється від того, як нас виховували. У мене досі гірку оскомину викликає «Ти ж дівчинка» (на щастя, моя мати-бунтарка ще в глухі радянські й пост-радянські часи дозволяла мені ходити у школу в джинсах, а коротка стрижка й звичка радянських учителів звертатися за прізвищем дозволяли мені були просто «О. Мухою» — колись Олею, колись Олегом).

Адам походить із традиційної польської родини, то ж момент «я тут годувальник і взагалі директор» доводилося переборювати як життєвою практикою, так і методичним переглядом установок. Але він ніколи не мав жодного опору ані перед праскою (це, до речі, в біса важка фізична робота), ані перед голкою (на відміну від мене, що ладна перекопати back yard, аби лиш не пришивати цього клятого ґудзика). Ну і таких вареників, як він, я не наліплю й під прицілом рушниці.

Та що найцінніше, це простір свободи вибору — під час вільної гри (читай, життя) у них, дітей, часто формуються команди на кшталт «дівчатка проти хлопчаків» і ніхто їх насилу не змішує. Так само як ніхто не сміятиметься із хлопця в рожевому (ох, стоп! У нашій новій школі літня форма для всіх у ніжну червоно-рожеву кратку).

Я вважаю, що для сучасного цивілізаційного розвитку — живеш ти у Львові чи Лондоні — це і є оптимально функціональний і прийнятний культурний код. Звісно, нам із Лондона простіше, бо тиск громадської думки тут як такий відсутній. Але незалежно від міста це залишається особистим вибором. 

І останній тест. Кличу Еву й запитую: «Скажи-но, чи ти можеш назвати якусь «чоловічу» чи «жіночу» роботу?» Зависає хвилини на дві й каже: «Ти якась дивна. Люди створені, щоб все робити РАЗОМ! Інакше сумно і непрактично». Ось вам і відповідь.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції ;TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.


Читайте також:

Коментарі (3)

Додати коментар
29 Серпня, 2019 17:59
Володимир Напевно хлопець хоробрий, сильним і мужнім, щоб в певний момент захистити свою подругу, а не розплакатись. Не про посуд мова.
29 Серпня, 2019 09:01
Наталя Все правильно вони ро[***]. Мити посуд - це не соромно. І корона з чоловіка не впаде. І яйця не відпадуть, і на гея він не перетвориться.
28 Серпня, 2019 15:48
Вододимир Ось тому там так багато геїв та лесбіянок.