Кому варто було б дати громадянство замість Саакашвілі

1000 0
Чому люди, які віддавна живуть серед нас і є частиною нашого суспільства, не можуть отримати не те що громадянство, а навіть тимчасовий притулок від України?
Фото: tatar-centr.blogspot

Фото: tatar-centr.blogspot

Вчора я побував на зустрічі щодо вступу Львова до ICORN, асоціації міст, які приймають письменників, блогерів і журналістів із країн, де їхньому життю загрожує небезпека. Я особисто цілком підтримую участь нашого міста в цій ініціативі. Не тільки тому, що це чудова можливість для громади здобути неоціненний міжкультурний досвід і потрапити до світового літературного контексту. А ще й тому, що це фіксація громади на певних цінностях: правах людини, безпеці, толерантності, солідарності. І загалом на гуманізмі.

Але після зустрічі я подумав про інші історії. Приводом для цього, скажу відверто, був Міхеїл Саакашвілі та його скасоване українське громадянство.

Навесні 2014 року в мене кілька днів ночував перед виїздом до Польщі Нафіс Кашапов, дисидент із Татарстану – республіки Російської Федерації. Він переїхав до України ще 2005 року, втікаючи від переслідувань російської влади. Вони з братом-близнюком Рафісом іще 1992 року брали участь в організації референдуму за незалежність Татарстану. А після приходу Путіна до влади організовували антиурядові мітинги, боролися за права татарської мови. В них відібрали бізнес, багато разів затримували. Рафіса довго тримали за ґратами за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. А засудили на три роки вже 2014 року за те, що критикував анексію Криму у своєму блозі.

Нафіс дуже сподівався, що українська влада після Помаранчевої революції, така європейська і нібито антиросійська, надасть йому політичний притулок. Але марно. Дев’ять років він жив то в Криму, то під Києвом, за кілька тисяч кілометрів від дружини й дітей, дописуючи до різних видань і заробляючи вирізанням різних речей із дерева. Майже не маючи прав.

У 2013-2014 роках він щодня, аж до 20 лютого, був на Майдані, демонструючи солідарність принаймні частини татарського народу з українцями. Навесні 2014-го, поспілкувавшись із представниками партій «Народний фронт», УДАР і «Свобода», які отримали владу через парламент, Нафіс зрозумів: для нього нічого не змінюється. Власне, у Львові він чекав документів від польського консульства: Польща надала йому політичний притулок.

А ще я знаю бізнесмена, який уже п’ятнадцять років мешкає у Львові. Він народився у Вірменії, але закінчив школу та університет у Москві. Він із повагою ставиться до української культури та львівського історичного середовища, веде чотири бізнеси, дає роботу сотні людей, справно платить податки. Давно намагається отримати громадянство, але весь час знаходиться якась зайва кома чи крапка в документах. Каже, що прямо ніхто не вимагає, але натякають на подяку. А він не хоче купувати громадянство за гроші.

І ось я дивлюся, як легко в нас роздається громадянство зіркам від медіа на кшталт Матвія Ганапольского та Катерини Сергацкової, або депутату-комуністу Вороненкову та його дружині. Людям, які потім із  легкістю називають російських бойовиків на Донбасі «ополченцями» або тролять україномовних за те, що вони хочуть забезпечення своїх прав. І це, по суті, заради красивого фото, яке залюбки поширять медіа.

І як складно тим, кому навіть не громадянство, а хоча б тимчасовий офіційний притулок потрібен як повітря. І хто вже давно приносить реальну користь нашій країні.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.  


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар