Фото: i.imgur.com
Львівський активіст Дем’ян Данилюк продовжує досліджувати, скільки львів’янам обходиться громадський транспорт, чи можна зробити його безкоштовним та як це вдалося іншим країнам. Про те, у скільки львів’янам обходиться громадський транспорт, читайте у першій частині блогу.
5 років тому на нас відбулася масова атака двох Львовів, що матеріалізувалася у 3,2% голосів, а вже у 2019 році ви не могли не помітити безкоштовного транспорту. Принаймні, на рекламних площинах. Хоча офіційна передвиборча агітація розпочинається за 3 місяці до оголошення дня виборів, а це – остання неділя жовтня. Тобто, деякі кандидати почали агітувати задовго до початку «змагання», чим порушують правила чесної конкуренції. Крім фальстарту, це ще й спам: більше і частіше інформація повторюється в інформаційному просторі, то швидше і з вищою ймовірністю ви стаєте «клієнтом».
Спробуємо розібратися, чи реальний безкоштовний громадський транспорт для Львова та як це вдалось іншим країнам.
Люксембург
Майже всі українські ЗМІ повідомили новину, що Люксембург, як країна, з 29 лютого 2020 року запроваджує безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Поїздки будуть безкоштовними як для мешканців, так і для гостей країни, за винятком пасажирів першого класу приміських потягів. На реалізацію проєкту уряд щороку виділятиме 41 млн євро – цей тягар відчують на собі платники податків.
Загальна вартість обслуговування громадського транспорту в Люксембурзі становить понад 500 млн євро, тому уряд вважає, що упущений виторг від продажу квитків (41 млн євро) є відносно невеликим. Так уряд хоче розвантажити дороги: в Люксембурзі на тисячу осіб припадає більше авто, ніж в будь-якій іншій країні ЄС.
Утім, як пише BBC, безкоштовний громадський транспорт насправді не вирішить автомобільну проблему, каже професор Хес, бо Люксембург «має великі зарплати і низькі ціни на пальне, тому люди купують автомобілі».
Але навіть це не є головним. Люксембург – це карликова держава за площею як 10-та частина Львівської області та з населенням (600 тис.) менше ніж у Львові, і при цьому входить в топ-3 найбагатших країн світу. Мінімалка там становить понад 2100 євро, а середня зарплата понад 4 900 (а в деяких галузях, середні зарплати не керівного складу становлять 8-12 тисяч євро).
Вони можуть дозволити собі безкоштовний транспорт, бо річний бюджет цієї маленької країни 20 мільярдів євро. Бюджети всіх міст Львівської області + самої області складе навіть не 1 мільярд євро.
Естонія
Площа країни приблизно становить площу Галичини (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області і ще трохи). Незважаючи на відтік людей, економіка Естонії пройшла необхідні реформи і сьогодні тамтешній рівень ВВП (ПКС) учетверо більший ніж в України. Середня зарплата становить понад 1200 євро, а мінімальна 584 євро (у нас це ще навіть не 200).
Естонія почала декомунізацію та люстрацію ще на початку 1990-х. Там відбулися реформи правоохоронної системи та судів. Сьогодні у рейтингу судів країна займає 10 місце, а Україна 72. Естонські підприємці, як і зовнішні інвестори, знають, що в будь-який момент їхні права будуть захищені.
Крім того, Естонія, як член ЄС, отримує кошти з тамтешніх фондів (наприклад, Фонд згуртованості ЄС) на співфінансування проектів. Слід розуміти, що це не ґранти і не безповоротна допомога – кожна країна-членкиня ЄС сплачує такі внески. Cohesion fund створений 1993 року для подальшого зміцнення структурної політики Союзу. Суть у тому, що всі країни платять відрахування у цей фонд, але спрямовуються ці кошти лише для 14 держав-новачків і Греції та Португалії. Наприклад, у 2018 році Естонія сплатила в цей фонд 210 млн євро, а отримала співфінансування на суму 759 млн, тобто «чистими» – це 540 млн євро.
Для чого нам вся ця інформація? Власне, через те, що більшість людей не хоче з’ясовувати все достеменно, упускаючи чимало важливих фактів та факторів. Тому й починаємо вірити, що популістські гасла про безкоштовний транспорт справді реальні.
Не буває простих рішень. Тим паче цього не буває в унітарних державах із застарілим законодавством і всіма тими проблемами, яких ми досі не вирішили. Безкоштовний проїзд у громадському транспорті Таллінна – це наслідок понад 20 років реформ загальнодержавного рівня в Естонії!
Львів vs Таллінн
У 2012 році у столиці Естонії провели місцевий референдум про скасування оплати проїзду для зареєстрованих мешканців Таллінна. Тоді 75,5%, а це понад 68 тисяч громадян, що взяли участь у голосуванні (приблизно 20% мешканців міста) підтримали ідею. З 1 січня 2013 року проєкт запустили.
До цього часу платні пасажири покривали 32% витрат (17 млн євро) на утримання системи ГТ, тобто 68% покривалося з міського бюджету.
Громадський транспорт завжди збитковий. І у багатій Швейцарії, і Норвегії, і Німеччині, і загалом ніде в Європі громадський транспорт не покриває витрат за рахунок пасажирів. Водночас в українських містах вартість проїзду є однією з найдешевших у світі.
Тепер поясню детальніше, чому суть саме в тому, що платний проїзд скасували для зареєстрованих мешканців Таллінна. У столиці Естонії податки на дохід (ПДФО) сплачують за місцем реєстрації (проживання) працівника, а в Україні за місцем реєстрації роботодавця.
Станом на червень 2020 року у Львові налічують 41 484 ФОПи, що сплачують єдиний податок (дані ГУ ДПС). Це на 1050 більше ніж було на кінець минулого року. За 2019 рік всі вони заплатили в міський бюджет податків на 1 087 млрд грн (17% доходу бюджету). Це в середньому 26,8 тис грн на рік. Для покриття витрат на безкоштовний транспорт (без закупівлі нового рухомого складу) потрібно щоб у Львові з'явилося ще хоча б 30 000 ФОПів.
То як було в Таллінні
На 1 січня 2013 року в місті було 419 830 зареєстрованих мешканців і 445 188 станом на 1.03.2020. Приріст +25 358 чоловік. У перший рік безкоштовного проїзду (2013-2014) кількість офіційно зареєстрованих мешканців Таллінна зросла на 10 069 (+2,5%). Чи завдяки цьому вдалося покрити витрати на безкоштовний транспорт? Ні. Надходження до бюджету міста звісно зросли, але не покрили повністю витрати на ГТ за рахунок «нових» мешканців.
Видатки на організацію безкоштовного громадського транспорту в Таллінні (на 1 рік) становлять 66,74 млн євро – це 17% видатків їхнього бюджету (2018), що у випадку Львова становило б 72% від бюджету розвитку Львова (100% = 2 835 млрд грн = 91,87 млн євро). Бюджет розвитку (спеціальний фонд) – це всі ті інвестиції, які вкладають у міську інфраструктуру.
Але довжина маршрутної мережі Таллінна вдвічі менша, ніж у Львові, бо і сама столиця Естонії менша за площею. Таким чином їхні витрати 66,74 на 918 км перетворюються у 133 млн євро при нашій довжині мережі у понад 1900 км (і це тільки Львів, а не Львівська ОТГ). Так, у нас менші зарплати у працівників транспортних підприємств (приблизно на 55%), але це все одно багато. Виходить, що при нашій довжині мережі та наших зарплатах безкоштовна їзда на рік обійдеться у приблизно 73 мільйони євро. А ще ж нам бракує рухомого складу. У понад три мільярди гривень обійдеться нам безкоштовний і комфортний громадський транспорт. Безкоштовний і такий як зараз – приблизно в 2,2. На інші галузі грошей залишиться мізер, бо 70% бюджету розвитку з’їсть ГТ.
Як бачимо, у світі й справді є міста з безкоштовним громадським транспортом, але це розвинені та економічно спроможні країни. Україна не входить до них. На жаль.
Мер одноосібно не може зробити проїзд безкоштовним (виділити кошти на це), бо за це голосують депутати на сесії, а для цього треба не менше 33 голосів. І цю суму (2,2 млрд +інфляція і т.п.) треба виділяти щороку.
Інформацію для матеріалу надали у відповідь на запити до комунальних підприємств Львова та звідси.
То чи безкоштовний громадський транспорт для Львова – це реально?
Можливо і реально, після того, як міський бюджет за обсягом доходів буде таким, як у Таллінні (краще як в Кракові), що дозволить нам впродовж 10 років (щонайменше) привести до ладу найбільш критичну міську інфраструктуру, і вже потім подумати над «безкоштовним» транспортом. Це десь так у 2045-му. А щоб це сталося, то у 2020 уряд і парламент України повинні провести надзвичайні реформи загальнодержавного рівня. Не схоже, що до цього йде.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Матеріал підготовлений в межах спецпроєкту «Мобільне місто».
