ілюстративне фото: 112.ua
11 липня президент України Володимир Зеленський виступив із неочікуваною ініціативою — провести люстрацію високопосадовців, які працювали в період 2014-2019 років. Адвокат, партнер юридичної фірми Dexis Partners та директор Школи права УКУ Іван Городиський пояснює, чому ця пропозиція — нежиттєздатна.
Серед багатьох аргументів голосувати «за» Володимира Зеленського на президентських виборах був невеликий, але важливий для певної категорії виборців аргумент — скасування люстрації. Були очікування, що нова влада відмінить люстрацію і навіть притягне до відповідальності її ініціаторів. А серед найближчих соратників тоді ще кандидата в президенти були ті, хто безпосередньо підпав під дію цього закону. Тому ініціатива щодо люстрації усіх, хто був у владі в період 2014-2019 років, яку висловив Володимир Зеленський, стала щонайменше несподіваною.
Події Революції Гідності породили суспільний запит на люстрацію, а через зміну режиму Януковича була об’єктивна потреба усунення від влади осіб, причетних до зловживання нею та порушення Конституції. Однак закон про люстрацію 2014 року неодноразово і обґрунтовано критикували. Зокрема через те, що люстрація відбувалася не персонально, як відповідальність за конкретні порушення, а під неї автоматично підпадали всі, хто обіймав певні посади. Не було й центрального органу, який би її здійснював, а сама люстрація, окрім очищення влади, розглядалася і як боротьба з корупцією.
Проєкт президента не лише містить усі ці недоліки, а й створює купу нових. Він передбачає, що люстрація буде стосуватися не тільки посадових осіб виконавчої влади, а й тих, хто перебуває на виборних посадах в органах законодавчої влади та місцевого самоврядування і суддів. Крім того, санкції передбачають неможливість не просто обіймати, але й обиратися на певні посади і навіть займатися окремими видами професійної діяльності, зокрема адвокатською.
Читайте також: ЦВК опрацювала 100% протоколів. Хто пройшов у Верховну Раду
Таким чином стає завідомо зрозуміло, що ці пропозиції є нежиттєздатними та будуть визнані нелегітимними. Наприклад, загальновизнано, що люстрацію не застосовують до виборних посад, а «люстровані» особи мають право бути кандидатами на будь-яких виборах: у цьому випадку «люстрація» — це політичне право виборців. Заборона займатися адвокатською діяльністю є втручанням у незалежність адвокатури, а застосування загальної люстрації до суддів жорстко розкритикувала Венеціанська комісія ще у 2015 році.
Тому відкритим є питання: який сенс взагалі вносити такий законопроєкт? Мотивів може бути кілька. Найочевидніше, що це була спроба підвищити рейтинг пропрезидентської партії напередодні парламентських виборів. Цей крок цілком вписується в риторику Володимира Зеленського під час передвиборчої кампанії і логічно лягає в канву парламентських виборів. Також, тут можна побачити спробу «реваншу» з боку окремих осіб із нової влади, які підпали під люстрацію 2014 року, та тих, хто загалом незадоволений подіями 2014-2019 років. Так, екс-заступник голови Адміністрації Президента у 2010-2014 роках Андрій Портнов ще раніше висловлював дуже схожі ідеї.
Крім того, це можливість тотально зачистити ландшафт публічної сфери, усунувши як непопулярні обличчя, так і цілком ефективних людей, звільнення яких викликатиме резонанс у суспільстві. Можуть втратити свої посади нові голови податкової служби Сергій Верланов та митниці Максим Нефьодов, заступник секретаря РНБОУ генерал Сергій Кривонос, заступниця міністра закордонних справ Лана Зеркаль та багато інших. А з цими людьми пов’язують багато сподівань, і вони зарекомендували себе як справді нові та професійні особистості на державній службі.
Водночас, можуть бути «люстровані» і представники президентської команди: Олександр Данилюк, Руслан Рябошапка, Вадим Пристайко і Айварас Абромавичус. Натомість Віктор Медведчук і той же Андрій Портнов (із певними застереженнями) цілком зможуть претендувати на кар’єру в публічній сфері.
Читайте також: Чому львівські «Самопоміч» і «Свобода» втратили підтримку виборців
Проте головний ризик такої люстрації — свідомий чи ні — полягає в дискредитації самої її ідеї через доведення процесу до абсурду. Показати і зафіксувати політично та юридично недієвість змін і відмовитися від них згодом. І ця тактика може бути масштабована та застосована за потреби і до інших реформ. Вона дозволяє не втрачати бали на невдячному демонтажі реформ, а просто довести їх до абсурду і ліквідувати. Серед можливих кандидатів є антикорупційна та медична реформи, декомунізація, реформа держзакупівель, децентралізація та інші. Такий собі творчий прийом, який може бути цілком ефективним в нашій політичній реальності.
Пропонуючи будь-які реформи, слід відштовхуватися не лише від їхніх цілей — як необхідних, так і бажаних, — та суспільного запиту, а й від принципів права і здорового глузду. Попередня влада грішила таким, приймаючи деякі одіозні закони, наприклад, про звітування антикорупційних активістів та надання можливості особам без юридичної освіти бути Генеральним прокурором. І якщо нова влада декларує абсолютно нову якість, доцільно відійти і від таких підходів до законодавчих ініціатив. Хотілося б, щоб ера маніпулювання законодавством нарешті закінчилася.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
