Як я переосмислила свою галицьку ідентичність

1418 0
Бути критичним означає спостерігати і робити свої висновки, формувати свою мову означення і пояснення.
Фото: Wikipedia

Фото: Wikipedia

Журналістка, львів’янка, яка зараз живе у Канаді, Устина Стефанчук розмірковує, як звістка про закатованого Юрія Вербицького змусила її критичніше глянути на дискусії довкола львівської ментальності та галичан.

Для мене переломним моментом у подіях на Майдані, а може і в житті, стала новина про закатованого Юрія Вербицького – науковця, інтеліґента, львів'янина. Оце останнє, ймовірно, відіграло свою сумну роль у цій історії.

Найрізноманітніші дискусії (не позбавлені спекуляцій) довкола львівської ментальності, галичанства не стихають десятиліттями. Я належала до тих, хто дуже охоче це підтримував, частково тому, що бачила в цьому рацію, частково, бо спостерігала негативні риси і у себе і їх було простіше назвати колективними і привселюдно висміяти, ніж копати глибше.

Та багато є пояснень. Насправді ані зверхність і чванство, ані схильність до моралізаторства, які в мене вискакують, і можуть бути потрактовані як рудимент галицького колективного характеру, не є нічим іншим, як просто моїми власними страхами та комплексами. А усі спроби це пов'язати є притягнутими за вуха – або від незнання, або з нелюбові.

Ставлення до галичан таки своєрідне в інших частинах України, ставлення навіть колишніх львів'ян вже теж дуже своєрідне, хоча це вже окрема тема. До слова, нещодавно якась пані (так, це моє галицьке виховання – називати усіх жінок панями, безвідносно до того, як вони себе поводять) написала мені в приват, що я галицька сволота, що ми, себто, галичани, подавлюємо всю Україну, щоб насаджувати свої провінційні принципи і головне, що це через нашу львівську пиху відбувся Майдан і загинули невинні хлопці. За останній час це десь 4 -5 лист подібного змісту.

Так-от, донедавна я б так чи так вторувала критикам галичанства, яке буцім уособлює все консервативне з його зашореністю і «традиційними цінностями», фанатизмом, подвійними стандартами, некритичністю. Усе, що в моїй системі координат нормальна сучасна людина мала б обходити стороною. Але насправді це ж така класична спекуляція.

Звістка про закатованого Юрія Вербицького з подальшою інформацією про його життя і походження змінили в мені усе. Для мене ця людина втілення всього рідного, не хочу звучати пафосно, але так є, всього, що я знаю змалку, що зараз є і завжди буде частиною мене – особливої нашої говірки, постави, сукупності цінностей.

Перед вбивством Юрія Вербицького катували і його мученицька смерть також на моєму сумлінні (я так відчуваю і жодним чином не дорікаю іншим моїм друзям самокритичним львів'янам). Адже своїм бажанням здаватися чи бути далі від галичанства в тому поширеному і далеко не завжди справедливому образі невігластва і рагулізму, який довкола нього активно формувався роками, я так завзято лаяла усе львівське, «містечкове», що врешті долучалась до негативної риторики. І все це зіграло свою роль і продовжує грати.

Мій висновок у тому, що бути критичним до себе і до світу не передбачає самобичування і заперечення усього, що любиш і серед чого виріс, навіть, якщо це здається правильним і прогресивним. Бути критичним означає спостерігати і робити свої висновки, формувати свою мову означення і пояснення.

А головне – вічна пам'ять пану Юрію Вербицькому, науковцю, інтеліґенту і львів'янину, якого вбили після катувань 21 січня 2014 року.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!