Ми дуже захоплені Заходом. А часто не знаємо цінностей своїх родин

1840 0
Ми дуже захоплені сьогодні тим, що пропонує Захід, тим, що приходить до нас ззовні. Але ми дуже часто не знаємо справді великих цінностей, які є в нашому народі, тих цінностей, на яких будувалися і маленькі наші спільноти, родини, міста, ціла Галичина і весь український народ.
фото: ukrtvoru.info

фото: ukrtvoru.info

Лідерів маємо зараз багато. Але самі бачимо, що сьогодні нам чогось бракує

Зараз наш світ дуже швидкоплинний: вчора читаємо одне, сьогодні не знаємо, чи воно буде актуально. І дуже важливим є те, щоб ми насправді не загубили самого себе. В тому дуже великому прогресі, який сьогодні є у світі, людина або зменшується, або збільшується, залежно від того, в якому пункті вона знаходиться.

Однозначно лідерство це щось, чого дуже важко навчитися. Лідером треба народитися, потрібно мати в генах таке, що дозволяє нам сприймати цей світ в такий спосіб, щоб йому допомогти змінюватися чи змінювати щось у світі. Лідерів маємо зараз багато – де не поглянеш. Але самі бачимо, що сьогодні нам чогось бракує. Я думаю, йдеться про дві речі.

Першеце виховання у традиції, яке дозволяє людині знати своє місце в суспільстві і визначати крізь це свою перспективу. Ми дуже захоплені сьогодні тим, що пропонує Захід, тим, що приходить нам ззовні. Але ми дуже часто не знаємо справді великих цінностей, які в нашому народі є, тих цінностей, на яких будувалися маленькі наші спільноти, родини, міста, ціла Галичина і весь український народ.

Друге. Я історик і доволі часто озираюся назад. Кілька років свого життя я мав прекрасний час «прожити» в архівах. Я би кожному з нас радив відірватися від сьогодення і трошки піти в минуле, і побачити, як перед нами жили і творили люди, і працювали, дуже відповідально. Тобто вони справді бачили своє майбутнє і майбутнє своїх дітей не 30, 40 і навіть не на 50 років наперед. На чому вони будували це своє майбутнє, цю свою місію? На цінностях. Це головний фундамент, на якому, я вважаю, треба будувати.

Добре і відповідальне лідерствоце цінності. Коли освічений, сильний лідер з певним досвідом не має тих позитивних загальнолюдських християнських цінностей на першому плані, то зрозуміло, що він використовує все, щоб здобути те, чого він хоче, мріє досягнути і топче по дорозі людську гідність та багато подібних речей. Ми сьогодні бачимо, що лідери в нашій країні справді не розуміють, властиво, де вони йдуть, а може вони й розуміють, тільки не розуміємо до кінця ми.

Коли минула Революція Гідності, нам здавалося, щось в головах наших лідерів змінилося, що десь серце зупинилося на хвильку і повернулося до тих цінностей, до того минулого, того, на чому будувалася перспектива нашої нації. Як сьогодні бачимо, це все неправда. Як немає закорінених фундаментальних цінностей в лідерів, то важко очікувати, що вони будуть правильно діяти, що будуть вміти себе жертвувати.

У Львові нам дали землю, бо думали, що нічого не вийде…

Я вже 20 років в Україні. І пам’ятаю, як на мене дивилися, на владику Бориса, коли ми приїхали 20 років тому, – так, наче ми з космосу. Того, над чим працювали на початках, ніхто не розумів. Якби не було таких добрих вітрів як Блаженнійший Любомир Гузар, який нам допомагав і підтримував…

Пам’ятаю, як здобував землю під університет, то й міська рада віддала її мені з думкою: «Та й так нічого не побудуєте, а через кілька років ми заберемо назад». Та ж сама ситуація була, як ми купували будинок недобудованого театру на вулиці Cтрийській. Скільки було нарікань. Ми знали, що як тоді не візьмемо, то потім не вийде. Я тільки жалію, що я не взяв більше. А була нагода і була можливість, тільки був страх, бо церковна влада нам не дозволяла, а ми їй підпорядковані.

Отже, ми маємо ще більше мрій, але це все базоване на глибоких цінностях, те що ми стараємося передати нашим викладачам, нашим професорам, нашим студентам. Це тяжко дається, бо дуже легко приймаються швидкі речі, коли завтра видно результат, і дуже важко пропонувати ті речі, які ми не знаємо коли здійсняться, і чи взагалі будуть. Для мрійників в нашій державі доволі мало місця, мені здається.

Українцям бракує імунітету, щоб відбудувати людську гідність до кінця

Сьогодні роздумують над тим, яка перспектива людини на майбутні 30 років, коли комп’ютеризація та технології робитимуть з неї комп’ютер. Я б теж повернувся до історії. Ми ці питання ставили собі набагато раніше, може не в аспекті комп’ютерів, бо тоді ще того не було. Натомість ми завжди були під окупаційною владою , бо так виходило, , або ніколи не мали своєї хати у повному значенні того слова, і наш народ навчився через довгі покоління акумулювати, генерувати ті цінності, які дозволяли йому зберігати свою гідність – гідність як народу, так і людини в тому, що відбувалося.

Пам’ятаємо, що нас в різний спосіб навідували неприємні речі, пов’язані з інвазією турків, яка була дуже жорстокою. Згадаємо різні війни, які відбувались на нашій землі, і були пов’язані з великою жорстокістю, люди відчували, що та жорстокість, те все, що неприроднє людині, йде не від нас, а приходить ззовні . Люди  на цій землі  навчилися бути дуже смиренними, чистими, виховувалися у тому, щоб показати на щодень гідність кожного, інакше – людяність людини.

Ми можемо сказати, що це наша слабкість, бо ми стали трохи безборонні, в сенсі, що ми мали протягом довгих століть різноманітні зовнішні атаки та не навчилися мати того імунітету, який дозволяв би нам сьогодні відбудувати нашу людську гідність до кінця. Та чесність, гідність та любов до правди, вона була так глибоко закорінена, що не раз аж диво мене бере, коли я переглядаю сторінки історії, а особливо архівні документи, які залишають дуже багато свідчень про це.

Ми поставлені в конкретні ситуації, в конкретну епоху, в конкретний час і з конкретною місією, тільки ми не знаємо ту місію

Я коли дістався до документів архівних КГБ, це було у 2001 році. Півтора року день у день я переглядав свідчі допити священників, єпископів, мирян. Перших кілька тижнів для мене це був такий інтелектуальний та духовний шок, що спати неможливо було. Чому я так переживав? Як ті люди, в таких умовах, зуміли мати таку високу людську гідність? Зауважмо, що вони були по кілька тижнів, чи навіть місяців у жахливих умовах, у підвалах, без миття, основних речей, в голоді. А коли ставали перед тим слідчим, в якісь там камері о другій ночі, то говорили такі речі, про які нам навіть не мріється, щоб ми могли таку поставу мати. Тобто вони знали, що їх чекає смерть, але їх постава була феноменальна. Вони розуміли, що їх ніхто не чує, крім того слідчого, який записував всі слова. Але той, кого допитували, достеменно не знав чи слідчий правду записує, чи дослівно. Людина говорила сама з собою, вона перед собою відчувала велику гідність і не хотіла сама себе зрадити. Це дуже багато. Це найбільше, що людина може дати світові, ту велику гідність, яка є закорінена в наших найглибших цінностях.

Я багато думаю, що про це, ці фантастичні перспективи, вони є реальними, ми самі пережили шок раніше. Ще років 15 тому, як хтось би сказав, що я забув телефон вдома – всі би з нього сміялися, – то сьогодні це нормальне явище. І доступність зловити людину в різних життєвих ситуаціях років тому 20 була неможлива. Сьогодні де б ми не були – всюди нас можна спіймати.

Але тут важливо є те, щоб ми зберегли свою гідність, тоді ми знатимемо, як відповісти на всі виклики, які несуть технології і несе світ. Важливо, щоб ми навчились довіряти один одному, щоб ми зрозуміли, що ми є люди, створені творцем для того, щоб щось добре в житті зробити. Ми поставлені в конкретні ситуації, в конкретну епоху, в конкретний час і з конкретною місією, тільки ми не знаємо ту місію. А ми тоді її зрозуміємо, коли ми самі себе пізнаємо, коли відчуємо свою гідність як людини. Це найважливіше.

Україні потрібні лідери з гідністю – тоді будуть зміни

Зміни можна буде зробити тоді, коли будуть люди, які могтимуть це зробити. Для мене дуже важливим є те, що я раніше говорив, щоб ми були свідомі того, які будуть лідери, які будуть керівники наших державних і громадських установ. Оскільки та людина – конкретна, і кожна з них буде відчувати свою гідність і мати перспективу, щоб наприкінці свого життя сама собі могла сказати, що я дійсно гідно репрезентував свою державу, свій народ, самого себе – це буде фантастично.

І ще, щоб ми мали тих людей, які будуть з огидою дивитися чи приймати різні пропозиції в затишних кабінетах, де гуляють великі гроші, пропозиції, корупція і все інше. Я знову повертаюся до кабінетів слідчих, де людина сама перед собою дає відповідь про те, ким вона є.

Якщо ми хочемо такими мати наших лідерів, то маємо бачити державу, побудовану в такому контексті.

А щоб це зробити, має бути 200 католицьких університетів в Україні, тоді ми зможемо говорити, що ми виховувати людей духовно зрілих і сильних, що не йдуть на спокуси, але відчувають свою гідність.

Із виступу на візійній конференції Intro Львівської бізнес школи,

14 квітня 2016


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар