Фото: прес-служба Харківської ОВА
Війна в Україні чітко показала, що старі правила і домовленості світового рівня щодо збереження спадщини, наявні методички не працюють, всі ми потребуємо нових реальних рішень і протоколів, а світова спільнота, зокрема музейна, нарешті має визнати, що все, що відбувається в Україні – правда, а не фейк, і російські бомби не падають «просто так» на українські музеї. Приклад на фото згори – Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди після влучання російських снарядів у травні 2022 року.
Сектор громадських організацій та ініціатив, малі музеї, взяли на себе роль держави, зокрема щодо підтримки окупованих музеїв та прифронтових територій і у межах своїх можливостей таки допомагають колегам вижити, але це було б неможливим без допомоги міжнародних партнерів.
Які є проблеми
Війна оголила слабкі внутрішні сторони музейної галузі. Це відсутність на державному рівні законодавчого врегулювання процедури евакуації колекцій і працівників, як наслідок це питання залишилося на особисту відповідальність керівника і команди, які мають вирішувати, чи рятувати себе і свою родину, чи ціною свого життя і рідних – музей.
У нас застаріла система фінансового адміністрування, не можемо приймати кошти для допомоги музеям безпосередньо на рахунки музеїв, адже в умовах воєнного часу ними не реально керувати, як наслідок, ми приймаємо допомогу «товарами», або ж використовуємо громадські організації, як інструмент для підсилення музеїв.
Зруйнована будівля Музею українських старожитностей (будинок Тарновського) у Чернігові після обстрілу 11 березня 2022 року. Фото: Валентин Бобир
Навіть на цьому етапі війни відсутній чіткий план від українського уряду щодо підтримки музеїв: що робити музейникам в окупації, як зберігати колекції, своє життя, де брати кошти і ресурси на евакуації, де ховати колекції, як і за що пережити зиму. Окрім іншого, уряд запроваджує систему економії, і керівники музеїв вимушені відправляти колег у відпустки за власний рахунок, або зменшувати зарплату, таким чином, ми втрачаємо кадровий потенціал.
Також ми переживаємо щодо долі окупованих музеїв і команд, не всі виходять на зв’язок.
Що робимо самі
Без підтримки міжнародних партнерів ми не впорались би. Але й самі не сидимо, склавши руки. Музейний кризовий центр, створений працівниками різних українських музеїв, з початку березня збирає кошти, завдяки цьому ми підтримали 810 осіб із 148 музеїв у 10 областях України на загальну суму близько 2 млн. грн.
Формат надання екстреної фінансової допомоги музейникам залишається актуальним, бо інфляція почала рости, а уряд розпочав політику економії, яка вдарила ще більше по фінансовому забезпеченню сектору культури.
Також МКЦ надає фінансову допомогу для персональної евакуації людей культури із окупованих територій, де вони в чорних списках – їх переслідують, викрадають, катують, вбивають.
Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди після влучання російських снарядів у травні 2022 року. Фото: the-village.com.ua
Зараз впроваджуємо систему стипендій для більш тривалої підтримки лідерів культури, запускаємо лінію психологічної підтримки працівників культури та команд, які допомагають іншим, запускаємо сайт про музеї України із можливістю здійснення персональних донейтів.
Музей «Територія терору» прийняв в евакуації команду колег із Луганського обласного краєзнавчого музею, допоміг відновити діяльність. Разом збираємо «Колекцію перемоги» – експонати із передової.
Наразі наш музей зосереджений на збереженні напрацювань та посиленні заходів безпеки фондів і приміщень. Ми уже завантажили дані на онлайн-сховище, налагодили систему безпеки, почали 3D сканування експозиції та головних експонатів.
Зі страхом готуємось до зими і опалювального сезону, адже є загроза знищення інфраструктури російськими бомбами, а відповідальності за збереження колекцій залишається за нами. І хоч закуповуємо дрова та буржуйки, але не знаємо наскільки довгою буде зима.
Окрім іншого, готуємось до загроз хімічної і ядерної зброї – пройшли навчання від служб екстреного реагування, здійснюємо закупівлі засобів індивідуального захисту – респіратори, гумові чоботи, одноразові халати, рукавиці, бахіли, шапочки для душу, вологі серветки, медикаменти.
Ми хочемо вижити, пережити зиму, не вмерти з голоду, жити, і бути людьми із людським обличчям із планети Земля. Дивні плани для ХХІ століття, чи не так?
Кожен із нас буде продовжувати свій маленький фронт, у нашому випадку – культурний, не без міжнародної допомоги, адже Україна сьогодні б’ється не лише за себе, а й за усіх людей із планети Земля – за їжу в Африці, за олію в Європі, за те, щоб ніхто не шантажував вас рахунками за газ чи загрозами ядерного вибуху просто за те, що ви обрали свободу і право бути собою на своїй землі, для всіх.
Ці та інші факти авторка описала у доповіді для Генеральної конференції Міжнародної ради музеїв ICOM, на якій однією з центральних тем був захист культурної спадщини України під час російсько-української війни. Але через зміни в програмі їй так і не вдалось їх озвучити.
