Що чувати там у вас, чи йдете з колядою?

4389 0
Львівський ансамбль дівчаток "Сестрички" записав кліп на вірш Богдана Лепкого "На Святий вечір".
Фото: commons.wikimedia.org

Фото: commons.wikimedia.org

Мало хто знає, як Богдан Лепкий писав вірш «На Святий вечір». Львівська колекціонерка давних народних строїв Уляна Явна розповідає, де поет написав ці рядки та що ця пісня символізує зараз. 

Різдво – це цінність. Ми як дорогоцінний камінь перекидаємо Різдво від покоління до покоління. Додаємо йому щоразу нових граней, натираємо вовною до блиску, тримаємо на грудях біля самого серця. Коли підносимо цей безцінний різдвяний самоцвіт на сонце, він кидає навсібіч промінці любові і милих спогадів.

Різдво – зміцнює нас, Різдво єднає, Різдво робить нас кращими. Добро бореться із злом. Світло із темрявою. Особливо в часі Різдва.

Читайте також: Люди Твого міста. Уляна Явна про старовинні українські строї

Але ж в однісінькій навіть особі стільки сили. А коли маса людей на безкрайних землях сходиться в спільнім святковім пориванні, уявіть, які енергії закручуються в могутнім смерчі. І, іноді, підносять когось до небес, а деколи – перемелюють замертво.

Таке Різдво було 1915 року. В таборах для українців, військовополонених царської армії в Німеччині, де працював у просвітницькому відділі Богдан Лепкий.

Коли ти відірваний від дому, у тебе обмаль засобів аби хоч найпотрібніше мати на свята – великою хвилею накриває ностальгія, ще дужче розуміється цінність доброти і пожертви для іншого. Поділитися жменею пшениці на кутю, прикрасити ялинку огризками минулорічних свічок і цукерками, правда, лиш у своїй уяві. А тоді втішитись спільно спогадами і мріями про краще майбутнє. Традиція твориться в печалі за втраченим.

Сумні воєнні роки надихнули Лепкого на написання чудових різдвяних оповідань, які ввійшли у збірку «Під Ялинку», та віршів, котрі потім тішили не одне покоління і вигулькували в часи найбільших заборон і смути, аби підтримати тих, котрі прагли свободи і пам‘ятали хто вони.

Таке Різдво не раз траплялось в холодних сніговіях Сибіру 1940-х чи 1950-х, де до скромної вечері сідали покоління українців, котрі не мовчали, не терпіли, бо хотіли жити вільними на своїй землі. І тисячі із них - гинули, але інші тисячі - жили, пам‘ятали і мріяли.

Таке Різдво трапилось в 1960-х, коли ховались у найдальшім кутку житла і колядували собі тихо в малім гурті, бо ж якби почули щирі совєцькі громадяни – не оминути доносів і навіть в'язниці І десь поміж тим – співали й різдвяні пісні на слова Лепкого. Бо ніщо добре ніколи повністю не проминає, а десь мусово вигулькне і житиме.

Читайте також: Справжнє Різдво: шість оригінальних колядок та щедрівок

Зі спогадів Юрія Плевачука: «У ті часи (наприкінці 60-х) товариство колядувало впівголоса. Це були друзі моїх батьків. Різдво об’єднувало за спільним столом тих, хто колядував завжди – і в родинах (переважно священничих), і на гімназійних вечірках, і в таборах на Колимі. Після традиційних колядок пані Ася Скорик (шваґерка відомого композитора) сідала за фортеп’ян і линула (на мелодію Tannebaum) така дивна пісня-розповідь, пісня-спогад, яка і мене, малого хлопця, переносила до Піддністрянської парохії дідуся – сільського священника, де Різдвяне дійство відбувалося саме так… Аж згодом я довідався, що це твір "забороненого" Богдана Лепкого. Вже відійшло у вічність старше покоління, але щороку, коли Святвечір збирає родину, співаємо цю пісню-коляду разом із дітьми та онуками».

Таке Різдво трапилося 1972 року у Львові. Світлі і гарні люди понесли Новину в сірість січневих вечорів. Давні коляди тихо покотились вуличками, заховалися в креденсах помешкань, розсипались між скромними стравами на столі, забігли комусь у серце радістю, а когось вкололи і зродили ненависть.

Роздивляюся світлини з того далекого-близького часу. Чудовий вертеп організований Оленою Антонів. На них так багато дрібниць – колядницький грайливий балаган перебраний в старовинні кожухи, кептарики, вишиті сорочки з українського Поділля та Гуцульщини. Хтось тримає бесаги, мабуть, для частунків за коляду. Усі молоді, радісні, сміються. Вони ще не знають, що за кілька днів їх заберуть із розпалу свят і судитимуть, і вкрадуть їхню свободу на довгі роки. Не знають, що колись їхні імена увійдуть в історію, стануть синонімами спротиву диктатурі і безконечному злу.

Читайте також: Оксана Муха презентувала нову колядку. Відео

12 січня 1972 року у Львові та Києві розпочались арешти. КДБ боролись із інтелектуалами та творчою елітою. Сьогодні ми їх називаємо шістдесятниками та дисидентами. Репресували Василя Стуса, Ірину Калинець, В‘ячеслава Чорновола, Івана Світличного та багато інших.

Того Різдва зло перемогло. І перед тим перемагало. Але воно було вжалене світлом вертепу незгідних. І хай ми ніколи не зможемо цілком виграти вічну битву доброго і поганого, але ми можемо безнастанно штрикати диявола своїми колядницькими списами.

На Різдво у 2020 році у Львові ансамбль дівчаток "Сестрички" записав пісню на заборонений колись вірш Богдана Лепкого.

Цей світлий вірш нагадує про добре і про вічне, про спомини і про нові мрії.

«На Святий вечір», Богдан Лепкий.

Смеркається. Ослизлий день

Між мурами конає.

В печі червоний блис огень,

А в сінях вітер грає.

Той тихий і сумний настрій

Несе мене світами,

І я лечу на крилах мрій

До батька і до мами.

Сніжок паде, як срібний пух,

Мороз малює квіти:

Накритий стіл, в куті дідух,

Пустують в сіні діти.

Знайшли собі свистун-горіх

І свищуть в перегони;

Лящить в ушах діточий сміх,

З дзвіниці дзвонять дзвони.

Гей, кілько то минуло літ!

А я так добре чую

Кожухів шелест, скрип чобіт

І щиру пісню тую.

Далекий світ, великий час,

Пливуть літа рікою,

А я все пам’ятаю вас,

Як йдете з колядою.

Ще й нині чую, як Юрко

Співає: «Бог предвічний»,

Як сопраном пищить Федько,

Баском реве Зарічний.

Скрипливий наболілий спів,

Такий, як хлопські груди.

Та хто його раз зрозумів,

До смерті не забуде.

Ще й нині бачу, як Федір

«Вінчованє» голосить.

Втворились двері нарозтвір,

І батько в хату просить.

І починається річна

У панотця гостина.

Ціле село єднається,

Немов одна родина.

Засіли ґазди на лавках,

Найстарший на покуттю.

Тріщать склянки в сильних руках;

На стелю мечуть кутю.

Говорять, що важкі літа,

Не вродили ячмені,

Що правди їм ніде нема,

І – затискають жмені.

Говорять: оком де не кинь,

Усюди кривда й горе;

Чи сяк, чи так, ти, хлопе, гинь,

Біда тебе поборе...

Говорять, – а слова летять

Молитвою до Бога.

Та чи дійдуть, чи долетять?

Щаслива їм дорога!..

Далекий світ, великий час,

Пливуть літа рікою,

Гей! Що чувати там у вас?

Чи йдете з колядою?

Чи ще живий Федір, Юрко

І мій сусід Зарічний?

Чи й нині, як колись, давно,

Співають: «Бог предвічний»?

Чи й нині мерехтять зірки

Над хатою старою?..

Гей, краю мій, не знаєш ти,

Як тужу за тобою!

Аранжування пісні виконав Пол Айрес, керівниця ансамблю – Соломія Весоловська.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!