Не брехати і не красти. Як суспільство може встати на ноги після цього жаху

697 0
Єдиний вихід – це громадянське суспільство, де переважає взаємодія заради загального добра і робота на спільну ідею.
Фото: pravda.if.ua

Фото: pravda.if.ua

Україна вже декілька разів стояла на межі та кожного разу їй вдавалось перезапускати систему і знову починати боротись за існування. Та народ і далі схильний до руху у напрямку прірви. І причина в тому, що досі не сформовано державної ідеї, незмінної стратегії розвитку, ключових моральних засад, беззастережної поваги до закону та орієнтації на власні сили. Чи готовий український народ до демократії, чому голосує за «приколістів» та чи дійде до сильної руки – про це розмірковує письменниця, співачка, головний редактор «Видавництва старого Лева» Мар’яна Савка.

Вам знайоме відчуття, коли ти увесь день працював із файлом, а потім комп’ютер різко перенавантажився – і вся твоя робота коту під хвіст? Мене не покидає це відчуття у сенсі нашої держави від її народження. Ніби пашеш, пашеш – вже би й розслабитися і насолодитися вповні життям, але ні, restart, step back. Починай усе спочатку. Просто демократія –єдиний спосіб для вільних людей вповні почувати себе людьми. Але демократія в країні малоосвіченого населення – це плачевно. Це танець на граблях.

Читайте також: Краще не долати прірву в два стрибки. Євген Глібовицький про реформи та прокльони влади

Передчуваю, що після всього цього жаху нам доведеться все складати буквально по цеглині: бізнеси, компанії, організації і цілі галузі. І молитися, щоб не прийшов черговий приколіст. Я думаю, чому народ так радо вибирає популістів? Та, мабуть, просто тому, що замахався жити без чіткої вказівки «що робити». Для мене страшно інше: виснажений незрозумілою стратегією розвитку держави народ інтуїтивно тягнутиметься до «залізної руки». Нічого нового. Все за Арістотелем.

Я думаю, що освіти як такої замало. Вона не діє на людей, які не розуміють, навіщо їм це. Якісь випадкові знання залишаються схоластичними і непотрібними. Просвіта – почнемо знову з цього. Економічна модель для української галицької громади, яку активно втілював у життя митрополит Андрей, була напрочуд ефективною: взаємодія дрібних підприємців, власними силами на спільний інтерес. Якби це все не було знищене окупаційними владами спершу фашистів, в тоді «визволителів», ми б жили в суспільстві з міцною економікою, з якою би всі рахувалися.

Але ми живемо, де живемо, і маємо те, що маємо. Тому не маю іншої думки, лише таку: громадянське суспільство – це взаємодія заради загального добра, робота на спільну ідею. Шансу на бездумний відпочинок не буде. Буде тільки довготермінова щоденна робота на випрацювання спільних цінностей, загальних інтересів, на взаємодію між бізнесами і побудову свідомого громадянського суспільства.

Читайте також: Порізно цю хворобу точно не здолати. Висновки тижня, що минув

Як на мене, тут є кілька ключових моментів:

1. Мрії і стратегії. Щось не чула я про українську мрію. Бо, як пригадуєте, казав старий молодій дівчині: «куплю тобі хатку і ще сіножатку, і ставок, і млинок і вишневий садок», але ця його стратегія не спрацювала. Я би не хотіла, щоб ми жили в країні, більшість населення якої мріє отримати трудову візу. А я так досі не розумію, які наші стратегічні пріоритети.

2. Комунікація. Просвіта і освіта – це теж комунікація. Перш за все має бути якісна комунікація всередині еліт. Мені здається, що в нашій країні всі люди, які мають реальний вплив на суспільство, мають знати один одного особисто. А потім – комунікація з широкими масами населення. І це буде непросто, бо довіри нема. Але не бла-бла-бла, а реальні чіткі пропозиції: зробите це – буде вам ось таке. Платформа для цього вже є, це ОТГ.

3. Моральний закон всередині нас. Вибачте, якщо ми щось робитимемо з дулею за спиною, то все піде прахом. Не брехати і не красти, не використовувати кризу і біду задля власної наживи.

4. Конституція України, як непорушний закон. Доки в нас буде беззаконня і закон, як дишло – нічого доброго не вийде.

5. Ревізія власних ресурсів. Бо вічно жити в борг – це повільний рух у бік самогубства. І не забувати, що люди – це теж ресурс, потужний ресурс.

6. Взаємодія. Між галузями, бізнесами і т. д. Не знаю, де тут політика. Наразі не бачу.

7. Любов і вдячність за всі випробування, які нас не ламають, а роблять досконалішими.

Не знаю, чого це мене з самого ранку понесло на розумування. Мабуть, карантин дається взнаки.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також: