Фото: Unsplash

Вміння турбуватись про власне психічне здоров’я – це навик, що мав би формуватися в людини разом з іншими вміннями, як-от: правильно чистити зуби, писати літери, працювати в колективі. Батьки дбають, аби дитина була нагодована, одягнена, ходила на десяток гуртків тощо. І це важливо. Але немало сімей не враховують психологічні аспекти зростання дитини. Про 5 базових психологічних потреб, про які має знати кожен – психологиня Марія Тракало. 

Нерідко в кабінеті психотерапевтів можна зустріти дорослих, які скажуть:

• «Я багато працюю! Я збудував добру кар’єру, але ніколи не був по-справжньому задоволеним своїми досягненнями»
• «Що б я не робила, я всеодно почуваюся гіршою від інших. Не відчуваю, що маю власну гідність і право обирати щось для себе»
• «Я постійно знаходжу партнерів, які принижують мене, мають схильність до залежностей. Я притягую в своє життя таких людей наче магнітом»
• «Моя дитина інколи погано себе поводить! Мені соромно у цьому зізнатись, я погана мама!»
• «Коли я п’ю, то проблеми стають маленькими, а я сміливішим. Але чомусь мені вдається пережити відчуття власної сили лише в стані алкогольного сп’яніння».

• «У всьому винна погана влада/сусіди/теща/заробітки, а я що… я нічого змінити не можу. Мені так не добре, а як було б добре я не знаю»

Це лише кілька лейтмотивів серед  численних запитів. Кожна із цих проблем має свою передісторію, що з часом все більше впливала на якість життя людини.

Що ж важливо знати про психічне здоров’я людини та як закласти його в дитинстві? Кожна людина має 5 базових психологічних потреб. Їхнє задоволення формує зрілу і щасливу особистість.

Читайте також: Не хочу вставати з ліжка. Міфи і правда про сезонні депресії

Першою такою потребою є безумовні любов і прийняття. Безумовна любов означає, що дитину прийматимуть незалежно від оцінки в школі, поведінки чи перемог на чемпіонатах. Приймають її, а не те, що вона робить чи не робить. Якщо ця потреба не задоволена, дитина інстинктивно починає заслуговувати любов чемною поведінкою, жертвує своїми бажаннями. Правда дуже жорстока: любов не заслуговують, тому всі зусилля дитини приречені на провал. В дорослому віці такі люди бояться зближатися з кимось, демонструвати себе різного, їм здається, що вони не варті любові і прагнуть бути зручними.        

Друга базова психологічна потреба – автономія та визнання. Вона полягає в тому, що батьки дозволяють, відповідно до віку, самостійність дитині, бачать її здобутки, емоції, проблеми і визнають їх. Найбільш гостро занедбання цієї потреби проявляється, коли дитину не хвалять за щось добре, щоб не розбалувати, а на помилках – постійно акцентують. Або коли не дозволяють щось зробити самостійно, бо він/вона помилиться. Чи коли дитина приходить з проблемою, а батьки кажуть: «Не вигадуй!». Тоді дитина почувається непоміченою, неважливою. Для дорослих наслідком буде те, що людина не буде вміти адекватно оцінювати свої сильні і слабкі сторони, не вмітиме прийняти власних рішень, буде боятися діяти самостійно, часто почуватиметься покинутою.

Читайте також: Сильні люди на карантині. Навіть найбільш міцне дерево падає від бурі

Третя потреба – реалістичні межі та контроль. Дитина має знати, що межі є, і чітко їх відчувати: не можна дозволяти, щоб хтось господарював на моїй території і неприпустимо заходити на територію іншої людини. Ці межі є для того, аби захистити мене, сепарувати від думок, дій, поглядів та емоцій інших. Гіперконтроль стає своєрідною кліткою, де можна рухатись тільки за однією схемою – схемою того, хто контролює. Це може проявлятись через те, що батьки обирають для дитини захоплення, одяг, друзів, наречених, роботу тощо. Такі люди чудові виконавці, які постійно чекають на вказівки. Натомість відсутність реалістичного контролю призводить до того, що у дитини не формується самодисципліна, вміння приймати рішення, які не подобаються, але є добрими в той момент. Такі люди не розуміють, що існують межі, інтереси та потреби інших людей, що шкодить всім сферам їхнього життя, особливо у близьких стосунках. Варто пам’ятати, що межі без любові – це тиранія, а любов без меж – свавілля.

Четвертою базовою психологічною потребою є свобода на вираження емоцій і почуттів. З цим моментом в Україні складно, бо є так звані соціально прийнятні емоції і ті, які демонструвати вважається слабкістю чи нетактовністю. Наприклад, чоловікам дозволено проявляти агресію, але не можна боятися і плакати. Натомість дівчатам боятися і плакати можна, але є заборона на агресію, бо так роблять «істерички». Але кожна людина народжується з шістьма базовими емоціями і кожна з них є своєрідними сигналами про зовнішні подразники. Правильна і здорова взаємодія з власними емоціями робить нас живими і чуйними, дозволяє зрозуміти, що відбувається ззовні, які рішення варто прийняти, аби потім добре почуватись. Незріла взаємодія з емоціями може бути інструментом маніпуляцій. Ще однією великою проблемою є те, що більшості людей бракує навиків, як дати собі раду з емоціями іншої людини.

Остання базова потреба – спонтанність і гра. В дитинстві важливо бавитись, бо так ми отримуємо в безпечний спосіб досвід поразки і перемоги, перебування в ролі добрих і злих персонажів, вчимося домовлятися, бути в команді, комунікувати і враховувати інтереси всіх. А спонтанність дозволяє бути гнучким, швидко адаптовуватись до змін і комфортно почуватись в умовах, коли не все відомо і заплановано. Для дорослих, які не мають задоволеною цю потребу, взаємодія в колективі є великою трудністю, програш стає катастрофою, а мінімальна невизначеність приносить колосальну кількість стресу.

Читайте також: Як зробити, щоб людям не треба було ходити до лікарів

Не дуже добра новина полягає в тому, що в дитинстві задоволення цих потреб повністю залежить від інших, тому кожному з нас пощастило по-різному. Добра новина – в дорослому житті я і тільки я можу задовольнити ці потреби для себе. Тому так важливо вчасно перевести фокус з того, що я очікую отримати від інших, на те, що я сам собі даю. Чи вмію приймати себе різним, пробачати собі помилки і рухатися з ними далі, любити себе безумовно з усіма сильними і слабкими сторонами, прислухатися до власних емоцій і діяти за власним покликом серця? Люди, які не мають задоволених цих потреб, на жаль, не можуть задовільнити їх для когось, бо не можна поділитися тим, чого не маєш. Тому будь-яка психотерапія дитини базуватиметься на роботі з батьками. Дитина є завжди лише «симптомом» сім’ї, у якій вона зростає.

Щоб навчитися піклуватися про себе та своїх дітей, добрим є зупинитися і проаналізувати, як ці потреби були задоволені у вашому дитинстві. Далі слід крок за кроком вчитися ці пробіли заповнювати самостійно. Добре буде задіяти до цього процесу фахівця із психічного здоров’я, який не лише допоможе опанувати потрібну навичку швидше, а й може помітити щось таке, чого сама людина не бачить.

Немає ран, які не заживають. Відповідно, нема дитячих передісторій, які не можна опрацювати і перетворити в асимільований досвід. І лише за людиною вибір – яке життя вона обирає прожити і що хоче дати в майбутнє своїм дітям.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.