Фото: Твоє місто / Іван Станіславський
Відтепер за новим календарем християни відзначають день Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних 8 листопада (раніше відзначали 21 листопада). Іншими словами, це свято, яке вшановує всіх ангелів без винятку, на чолі з головним Архистратигом Михаїлом. Тому кожен з нас сміливо може святкувати день свого ангела 8 листопада. Про історію цього свята, а також про унікальний храм у Львові, де Архистратиг Михаїл є покровителем, розповідає львівська екскурсоводка Олександра Дябіна.
Архистратига Михаїла на іконах і в скульптурних зображеннях впізнаємо швидко: він - воїн, на голові шолом, в руці меч або спис. Він має грізний, войовничий вигляд. Під ногами уражений ним ворог, дракон або якась потвора.
Тож з ким воює цей відважний воїн? Відомо,що весь ангельский світ створений Господом ще до створення людини і всього видимого світу. Ангели були наділені всіма можливими, досконалостями і дарами, вони подібно до людей мали вільну волю. А отже, мали можливість вибору, свободу волі. Один із верховних ангелів Люцифер, який став джерелом зла і гордині, повстав проти свого Творця. Духовний світ похитнувся, відбувся розкол, частина ангелів пішла за Люцифером. В цей момент і з'явився наш головний небесний ватажок Архистратиг Михаїл і вимовив: «Ніхто, як Бог!» ( саме так і перекладається з давньої мови ім'я Михаїл).
Він звернувся із закликом до всього всесвіту повстати проти заколотника. Боротьба була важкою, бо від початку Люцифер був наділений великою владою, силою. Але сили добра перемогли і Люцифер був скинутий з неба разом з усіма своїми послідовниками, Архангел Михаїл утвердився як головнокомандуючий усього ангельского світу, вірного Богові. Відтоді в руках Архистратига меч, як знак постійної бойової готовності.
Архистратиг Михаїл не перестає воювати з ангелами зла і темряви, щоденно, всюди і повсякчас захищаючи вірні душі Божі від підступів зла.
Історія святкування Собору Архистратига Михаїла та інших небесних безтілесних сила бере свій початок з III-IV століття. Ще в апостольскі часи було поширене хибне вчення про Ангелів. Серед християн з'явились єретики, які поклонялись ангелам, як богам і вчили, що видимий світ створений не Господом, а ангелами, вважаючи їх вище Христа. Це вчення було настільки небезпечним, що святі отці вирішили зібратись, скликали в Ліодікії помісний собор (IV ст.), на якому засудили поклоніння ангелам і встановили благочестиве шанування ангелів, як служителів Божих, охоронців людського роду і наказали святкувати Собор Архистратига Михаїла та інших ангелів 8 листопада.
Дата святкування вибрана невипадково, все було продумано з математичною чіткістю. Листопад – 9 місяць, після березня, а саме березень вважався першим місяцем створення світу. На відзначення 9 ангельских чинів, саме в листопаді, 9 місяці, встановлене свято ангелів, 8 число вказує на день Страшного Суду, в якому беспосередньо і беруть участь ангели. Саме вони будуть свідчити на суді про наше життя, наші справи праведні або грішні. Саме вони і стануть нашими адвокатами і обвинувачами. День страшного суду святі отці називали 8 днем. Час вимірювався седмицями (тижнями) і саме 8 день вважався останнім днем Страшного Суду. Лаодікійський собор відбувся за кілька років до Першого Вселенського Собору.
Також відомо, що ангельскі чини мають свою ієрархію і поділяються на три групи: вищу, середню і нижчу. Кожну групу становлять три чини. Всього їх 9. До перших вищих відносяться – Серафими, Херувими і Престоли. Наступні середні це – Господства, Сили і Власті. І нижня група, три чини - Начала, Архангели і Ангели. Всі вони мають загальну назву – Ангели. На чолі всіх дев'яти сил, які і мають назву «Ангельский Собор» стоїть головнокомандуючий Архистратиг Михаїл. Саме їх ми вшановуємо 8 листопада.
Архистратигу Михаїлу посвячено безліч монастирів, соборів, церков, храмів по всьому світу. Наше місто – не виняток, у Львові збудований неймовірної краси храм з потужною силою та енергетикою.
Храм Святого Архистратига Михаїла розташований на вул. Винниченка,22. Львів'яни знають цей храм як костел кармелітів босих. Перші представники цього ордену з'явились у Львові у 1613 році. У 1631 році ченці придбали пагорб під забудову монастиря в Івана Кщоновича. Будівництво розпочалось у 1634 році. Багато фундаторів і жертводавців долучились до богоугодної справи, зокрема брацлавський і київський воєвода Олександр Заславський, Олександр Куропатва, Ельжбета Яцимірська, Яків Собеський. Пожертву зробив навіть король Владислав IV Ваза. Львівський золотар шотландського походження Якуб Бурнетт дав 15.000 золотих, він мав намір бути похованим у підземеллях костелу.
Архітектором будівлі вважається майстер італійського походження Іван Покорович, проте правдоподібним будівничим називають його батька – італійця Адама де Лярто. Кармеліти офіційно заселились і освятили храм 6 вересня 1642 року. Проте будівництво продовжувалось. Через короля ченці добились дозволу на пробиття додаткових проходів у фортифікаціях середмісття, щоб скоротити шлях від міста до храму. Фіртка у зовнішній стіні отримала назву «Босацька» (кармеліти босі).
1648 році монастир був захоплений козацькими військами Богдана Хмельницького, внаслідок чого будівля зазнала пошкоджень.
У 1672 році відбулася турецька облога, яку вдалося втримати.
4 вересня 1704 року під час одлоги Львова шведськими війсками, загін під особистим командуванням короля Щвеції Карла XII взяв штурмом монастир. Це була стратегічна точка, з якої в той самий день через Босацьку фіртку Львів взяли штурмом. Місто захопили і пограбували, після чого було накладено контрибуцію.
Храм почали відбудовувати, реставрувати. У 1717 році кармелітам вдалось відновити костел. А в 1731-1732 роках храм оздобили унікальними фресками, аналогів яких ви не побачите в жодному храмі Львова. Італійський художник Джузеппе Педретті разом зі своїм учнем монахом бернардинського монастиря Бенедиктом Мазуркевичем виконали фресковий розпис стін і склепіння.
Починаючи з 1748 року, кармеліти постійно змагались за парафіян з капуцинами. Сутички ченців супроводжувались судовими позовами. Кінець цій ворожнечі поклала реформа австрійської влади, яка у 1781 році ліквідувала орден капуцинів, а в 1784 кармелітів босих переселили до монастиря Загірії, що у Польщі.
Монастирський комплекс передали новим власникам ченцям-реформатам, проте вже у 1789 році монастир перейшов у власність до кармелітів взутих.
У 1868 році в костелі встановили пам'ятник Юзефу Дверницькому авторства Париса Філіппі (зараз його можна побачити в Латинський катедрі).
У 1906 році провели нову реконструкцію костелу за проєктом Владислава Галицького. Добудували південну вежу, і відреставрували фасад, вівтарі, фрески.
У 1945 році влада закрила монастир і ченці виїхали до Кракова. Проте Служби у костелі відбувались ще один рік.
У повоєнні роки покинуті споруди монастиря стали місцем проживання безпритульних, а згодом комплекс перетворили на склади, що діяли тут до 1970 років.
У монастирі розмістились гуртожитки поліграфічного технікуму, а також діяла служба прослуховування КДБ. З початку 80-х років у частині монастиря розмістились окремі реставраційні майстерні.
Родзинкою історії монастиря стала так звана «Республіка Святого Саду». У 1960-1980 роках територія монастиря стала місцем спілкування прогресивної, вільнодумної молоді, львівські хіппі і інші цікаві особистості любили це місце, яке називали «Святим Садом». Тут слухали музику, обговорювали новини життя, яке відбувалось за залізною завісою і не лише. У 1976-1977 роках тут відбувались всесоюзні хіп-сейшни, це було вільне місце вільних людей.
У 1989 році перед зачиненим храмом почали проводити богослужіння.
1990 році комплекс монастиря передали отцям студитам УГКЦ. Окрім монастиря тут розмістилось видавництво «Свічадо» та інститут історії УГКЦ.
Монахи студити оновили храм, замінили перекриття і накрили мідною бляхою дахівку. У вікні над хорами встановили вітраж, і чотири бічні вівтарі, збудували іконостас. Відлили новий дзвін. Тепер монахи студити моляться за львів'ян, а патрон храму головнокомандуючий ангельского війска Архистратиг Михаїл пильнує і захищає нас від темних сил.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
