Фото: Духовна велич
Кандидат філології, літературознавець, автор близько 200 наукових праць і директор Дому Франка Богдан Тихолоз заявив про факт плагіату його тексту у «статті» Дмитра Дроздовського «Українське шістдесятництво: розставлячи крапки…». За його словами, ця робота містить численні прямі текстові запозичення із його праці «Поети-шістдесятники» (Київ-Львів, 2001) без жодної вказівки на їхнє справжнє авторство.
Читайте також: Правила життя львів'янина. Богдан Тихолоз
Факт плагіату встановлено на підставі детального зіставного аналізу текстів обох згаданих праць, унаслідок якого я стверджую, що Дмитро Дроздовський без мого дозволу та посилання на першоджерело використав мій авторський текст, опублікований 2001 році у виданні Дмитра Дроздовського, обсягом бл. 37 тисяч знаків (0,93 авторського аркуша – себто близько 20 сторінок), що становить понад 53 відсотки від загального обсягу підписаного його іменем тексту, чим грубо порушив мої авторські права, застережені в законному порядку видавництвом «АртЕк» і Приватним видавничим підприємством «Всеувито», та принципи академічної доброчесності, загальноприйняті у фаховій спільноті.
Наголошую, що Дмитро Дроздовський сам, особисто опублікував цей текст, який упродовж кількох років був доступний на різних інтернет-ресурсах, про що свідчать електронні «сліди», пов’язані з його особистими акаунтами на цих ресурсах («опублікував: drozdovsky»), тож несе повну особисту відповідальність за вчинені дії.
Вважаю, що цим Дмитро Дроздовський ганебно заплямував своє наукове реноме і ділову репутацію, тож заслуговує публічного осуду фахової спільноти і виключення з усіх можливих експертних і вчених чи методичних рад, зокрема й експертної ради Українського культурного фонду, на що звертаю особливу увагу як експерт УКФ, а автентичність наукових положень інших його праць підлягає сумніву і вимагає критичної перевірки і переоцінки. Відтак, такі ж сумніви викликають і наукові ступені і вчені звання, присуджені Дроздовському, позаяк вони варті чогось лише тоді, коли здобувач здобуває їх самостійною і чесною працею, а не крутійством і дрібними крадіжками.
Порівняльна таблиця з детальним зіставленням фрагментів тексту, що їх Дмитро Дроздовський запозичив із праці Богдана Тихолоза «Поети-шістдесятники» і використав у своїй компіляції, доступна за посиланням.
«Стаття» Дроздовського має загалом бл. 70 тисяч знаків (включно з пробілами). З них 37 225 знаків – прямі текстові запозичення з вказаної вище праці Богдана Тихолоза.
Зокрема з прологу автора-упорядника на с. 2 видання «Поети-шістдесятники»– три вступні абзаци загальним обсягом 1200 знаків; решта 36 тисяч знаків – з розлогої авторської студії Богдана Тихолоза «Високий лет з надламаним крилом. Корінь і крона українського шістдесятництва» (с. 3-24 того-таки видання).
Загальний обсяг запозиченого (читай вкраденого) тексту – понад 53 відсотки від загального обсягу тексту «Дроздовського». Більш ніж половина. Решта тексту (інших 47 відсотків) – це також, значною мірою, колаж-компіляція з цитат з інших джерел, більшість із яких вказані наприкінці «статті» «Дроздовського» під рубрикою «Список використаної у тексті літератури» (всього 17 позицій, серед яких, на жаль, немає основного джерела запозичень – згаданої вище студії Богдана Тихолоза «Високий лет з надламаним крилом. Корінь і крона українського шістдесятництва»). Не виключаю, що принаймні частина цього матеріалу – також плагіат з інших, не встановлених наразі джерел.
При цьому більшість цитат, що ними Дроздовський «нашпигував» вихідний текст Тихолоза – це або поезії Олекси Різниченка (одеського письменника-шістдесятника) та, подекуди і в значно меншій мірі, Ліни Костенко, або фрагменти тексту книги: Бунт покоління: розмови з українськими інтелектуалами записали й прокоментували Боґуміла Бердиховська та Оля Гнатюк / пер. із польської — К.: Дух і літера, 2004. — 344 с.
З цієї книги походять аж 16 цитат, якщо вірити покликам у квадратних дужках на позицію [1] зі списку літератури. Загалом усіх покликів у «статті» 30, з них ще 10 насправді документують цитати в моєму авторському тексті (тобто навіть цитати крадені).
Таким чином, плагіаторська методика Дроздовського нехитра: в основу «своєї» «статті» він поклав авторський текст Богдана Тихолоза (до речі, недбало відсканований і зле вичитаний). Скільки в «статті» «Дроздовського» належить насправді Дроздовському – залишається хіба гадати… Як і в його «науковому» доробку загалом.
Тому я, Богдан Тихолоз, звинувачую громадянина Дроздовського Дмитра Ігоровича, 1987 р. н., уродженця м. Одеси, наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України у брутальному порушенні моїх авторських прав та принципів академічної доброчесності через свідоме й цілеспрямоване використання великих фрагментів тексту та ключових ідей моєї праці «Поети-шістдесятники» у статті «Українське шістдесятництво: розставляючи крапки…» без жодного посилання на моє авторство вказаних ідей та фрагментів.
Мабуть, я не довідався б про цю неприємну ситуацію, якби мої учні не звернули мою увагу на те, що у низці наукових праць їхні автори (дослідники феномена українського шістдесятництва) рясно посилаються нібито на Дмитра Дроздовського, наводячи цитати, які дослівно збігаються з моїми формулюваннями з давньої студії про шістдесятників.
Її я активно використовую в навчальному процесі як доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, тож мої студенти і аспіранти зазвичай досить детально ознайомлені з її змістом.
Я говорю про цю всю брудну й огидну ситуацію з простої причини. Я переконаний, що плагіат – це зло. А зло має бути покаране.
Я твердо певен, що Дмитро Дроздовський, цілеспрямовано використовуючи мій текст для своєї компіляції, чітко усвідомлював, що порушує принципи академічної етики і авторське право.
Моя праця, про яку йдеться, – це юнацький текст, значення якого у своєму доробку аж ніяк не переоцінюю і ним не вихваляюся. Тому й досі не передруковував. Навпаки, з перспективи часу (минув 21 рік від часу його написання) оцінюю його вельми критично, ба навіть іронічно: як такий собі документ «молодечого романтизму», у якому забагато пафосу і пишномовних фраз.
Тепер я так не пишу і не писатиму, бо більше так не хочу. Але. Це мій текст. Я його придумав, виносив, народив, написав і опублікував. Коли Дмитрові Дроздовському було, якщо не помиляюся, 14 років.
Я не маю честі особисто знати Дмитра Дроздовського. Якщо знайомство з ним узагалі можна вважати «честю» в будь-якій етично прийнятній системі координат. Принаймні не пам’ятаю, щоб тиснув йому руку. І, певна річ, навряд чи вже потисну.
Та вимагаю від нього прямих пояснень у відповідь на мої звинувачення.
Це не закиди і не вияви невдоволення чи роздратування (я спокійний, як людина, певна своєї рації, а мій гнів холодний і гострий, як лезо ножа, бо праведний), а саме конкретні звинувачення, які матимуть за собою не тільки етичні, а й правові наслідки. Чоловік має відповідати за свої слова і вчинки. Тому чекаю конкретних відповідей і роз’яснень у публічній площині впродовж наступних 24 годин.
***
Десь наприкінці моєї студії про шістдесятників є такі рядки: «Для покоління шістдесятників настав час суворого самозвіту – час “на самоту й покору” (Євген Маланюк)». Ці слова теж безсоромно вкрав Дроздовський. Як і майже все інше.
Що ж, Дмитре. Час суворого самозвіту настав і для тебе.
Тvoemisto.tv готове оприлюднити позицію Дмитра Дроздовського. Сам Дмитро Дроздовський приніс публічно свої вибаченння за цю прикру ситуацію на своїй сторінці у Фейсбук і під дописом Богдана Тихолоза.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.