Фото: zz.te.ua

Про те, чому була порушена процедура вручення повісток під час так званої облави на осіб призовного віку у Львові, та про те, як без особливого примусу залучити українців до служби в армії, розмірковує правозахисник та адвокат Андрій Петришин.

Права й обов’язки мають і військкомати, і призовники. Конституцією і законом України про військовий обов’язок та військову службу передбачено, що громадянин, придатний до військової служби, зобов’язаний захищати територіальну цілісність та відслужити в армії. Водночас, працівники військкоматів також мають дотримуватися принципу законності, а права, які охороняються законом, та інтереси громадянина не можуть бути порушені.

Для того, щоб до людини, котра відпочиває в кафе, їде в метро чи просто йде містом, підійшли та зажадали показати документи для з’ясування особи, повинні бути підстави, визначені законом. Оголосити ці підстави повинні працівники поліції – військовий комісар та уповноважені ним особи не мають права вимагати в когось документи.

Читайте також: Облава на Кривій Липі: У військкоматі розповіли деталі операції «Мігрант»

На мій погляд, у випадку з Кривою Липою ми маємо порушення цієї процедури. Якщо призовник ухиляється від служби -  це одне. А якщо відпочиває вночі в клубі й уперше в житті чує, що його шукають? Людина може не жити за місцем реєстрації, бо вчиться в іншому місті, наприклад.

Якщо, за логікою військового комісара, посилатись на призов і часткову мобілізацію, то щодо всіх «ухильників» мали скласти адміністративний протокол за ухиляння від призову. Чому ж він нескладений? Декілька мільйонів українців автоматично стають порушниками – де протоколи? Якщо їх нема, то службові особи, очевидно, не виконують своїх обов’язків. Ці протоколи мають право складати й військкомати.

Неправда, що всім військовозобов’язаним необхідно з’явитись до військкомату. Повістки до військкомату також бувають різні: для звірки даних в обліковому записі, для співбесіди, для проходження медичної комісії. Найсерйозніша повістка – це повістка з вимогою з’явитися з речами у визначений пункт збору.

Що робити? З погляду захисту прав та інтересів призовника це індивідуальна справа кожного – ухилятися чи йти на службу. Якщо йдеться про справжню, а не надуману необхідність служити Батьківщини, оголосімо воєнний стан, проведімо загальну мобілізацію, й усі дружно підуть воювати.

Але зараз військовий конфлікт перетворили на таку собі гібридну війну. Й молоді люди стоять перед дуже вагомим вибором у своєму житті: чи йти на війну й загинути там, чи полагоджувати своє особисте життя, вчитися, розвивати державу.  Вибір перед ними нелегкий і засуджувати їх я не можу.

Ми стали заручниками недолугості чинного законодавства. В нас, виходить, є півзакони – Конституція і закон про військову службу, які можна трактувати двояко й мати простір для маневру.

За таких умов конституційні права кожного громадянина мають бути збережені до моменту, коли суд визнає його винним у вчиненні карного злочину чи адміністративного правопорушення. Треба дотриматись усіх норм: належним чином оформити повістку, належним чином її вручити. Якщо всі норми не дотримані, людина має право оскаржити такі дії. Якщо ж призовник не подав скарги й справді ухиляється від призову, закон дозволяє притягнути його до кримінальної відповідальності.

Але це не розв’яже проблеми. Судова практика каже нам, що 99% рішень щодо ухильників закінчуються умовним терміном на рік. Після консультацій із юристами люди обирають рік умовно, а не йти бозна-куди й за бозна-кого ризикувати своїм здоров’ям і життям.

2014 року, коли все це починалося і за призовниками бігали по лісах, я був одним з ініціаторів звернення до Міністерства оборони України. Ми пропонували законопроект про страхування життя на випадок смерті воїна. Я навіть подав заступникові міністра проект-кошторис. Наприклад, страхова компанія страхує життя солдата на 50 тисяч гривень, а у разі його смерті родина отримувала б п’ять мільйонів. Відтак, людина розуміла б, що у випадку смерті на війні держава подбає про її родину. В Міноборони мені сказали, що це нецікаво.

Потрібно зробити так, аби людина йшла на військову службу з задоволенням і була впевнена в тому, що, коли вона захищає державу, то держава подбає про неї. Так є в усіх правових державах. Спершу треба допрацювати закони про забезпечення військовослужбовців, а тоді вже говорити про недобросовісність тих, хто ухиляється від служби в армії.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.