Працювати з дітьми – це як дивитися у майбутнє. Чим унікальні проблеми освіти в Україні

826 0
Які глобальні та локальні виклики стоять перед українською реформою освіти. Чому сформувалася криза довіри, опозиція до систем та інституцій та де захований потенціал для партнерства і втілення освітніх змін.
uc.kr.ua

uc.kr.ua

Перебуваючи зараз в Австралії, система освіти якої є однією з найкращих у світі, я досліджую глобальні виклики і шукаю корисні для України розв’язки. Одним із проектів, в якому втілюються ці пошуки і спостереження, є українська волонтерська ініціатива «Освіта-2030». Це спроба подивитися у перспективу майбутнього і саме з цієї перспективи доповнити реформування освіти.

Ми звикли порівнювати Україну з іншими суспільствами, дивитися, хто кращий, хто гірший. Я пропоную на ці порівняння подивитися інакше. Є речі, в яких ми дійсно унікальні, але є речі, в яких ми дуже схожі навіть з найбільш розвиненими суспільствами. Це необхідність давати відповіді на глобальні виклики, і ось деякі з них.

  • Не лише українська школа вже не має монополії на знання і відповідальність за освіту. Відповідальність за освіту і освіченість розподіляється між учасниками процесу. В тому числі покладається на учня.

  • Не лише українська школа має необхідність постійної гармонійної інтеграції технологій. Ви ще робите Power Point презентації? Ось і я роблю, а це технологія минулого століття.

  • Не лише українська освіта потребує вкладень. Важко зрозуміти сьогодні, які саме вкладення будуть потрібні, адже результат цих вкладень є дуже відтягнутий в часі. І не лише Україні важко переконати суспільство в тому, що освіта – це стратегічний пріоритет

  • Не лише в українській освіті з’являються нові ролі, які потрібно планувати і втілювати: роль взаємодії школи з громадою, адвокації, комунікації. Роль вчителя молодшої школи із найпростішої стає чи не найскладнішою у зв’язку з поколінневими відмінностями, які стрімко зростають.

  • І зрештою не лише в Україні є проблема рівного і відкритого доступу до освіти. Забезпечення якісної, актуальної масової освіти – це глобальний виклик.

Але є речі унікальні для українського суспільства, які треба враховувати і вивчати. Ми спробували розібратися, чи є щось, що стримає сьогоднішню реформу освіти, і припускаємо, що це не брак коштів, не брак спроможностей, а радше наше з вами уявлення про роль і значення освіти. І навіть ширше – наші з вами формули життя.

Для чого потрібна суспільству освіта? Для тренування кадрів, трудового ресурсу, чи для розвитку людського капіталу, для розвитку спроможних і самостійних особистостей? Реформа задекларувала друге, але система і наша поведінка поки ще побудовані під перше.

«Сиди і не висовуйся! Тобі що, найбільше треба?». Ось це формула виживання пострадянського суспільства. А формула успіху звучить приблизно так: «Нехай у тебе все буде, а тобі за це – нічого». І де тут самостійність, відповідальність? Хочемо ми цього чи ні, але наші з вами уявлення і переконання проступають через будь-які правильні підручники і крізь будь-які правильні слова, які ми закладаємо в уста вчителя. Хочемо ми цього чи ні, але наші ціннісні орієнтири передаватимуться дітям. Навіть якщо вони правильно вивчать правильні слова вчителя.

Але чому ми так думаємо? Тут я хочу зупинитися на характеристиці українського суспільства, яку треба зрозуміти і подолати. Ця характеристика дозволяла нам дуже довгий час виживати, і вона себе виправдовувала. Ця характеристика – це недовіра.

Подивіться на нашу історію: репресії, війни, геноцид, жебрацькі несправедливі умови існування. Це все спричинило до того, що ми дуже глибоко недовіряємо системам, інституціям і державі загалом. Бо ж системи, інституції або держави траплялися нам або злочинні, або дурні, або некомпетентні, або все разом. І кожен рятувався від держави, як міг. У своїй мережі знайомих юристів, лікарів, майстрів… закривався в своєму безпечному середовищі – сидів і не висовувався, сподіваючись на милість долі.

Захист від ворожих систем – це українська традиція, яка передавалася з покоління в покоління. І це одна з наших формул життя – недовіряти владі, як ми її називаємо. Але сьогодні вже 2017 рік, і держава вже 26 років не є чужою. Це наша держава, це сходинка, яку ми вже подолали, хоч ми і досі озираємося назад, не вірячи в це. Держава не є владою над народом. Давайте краще думати про неї як про менеджера, який управляє спільною власністю.

Замість того, щоби намагатися захищатися від систем, руйнувати, протестувати проти систем, давайте спробуємо будувати системи, інституції, довіряти, створювати стандарти, професіоналізуватися і обертати ці стандарти і системи в бік людини, її гідності і прав. Протиставлення влади і народу – це інерція з минулого. Міністерство освіти – це наше з вами міністерство, партнер, а не начальник.

Ми не можемо більше стверджувати, що освітянське середовище пасивне, що нічого не відбувається, що освітня система безнадійна. Зараз ми маємо можливо найбільшу з часів незалежності спроможність громадського сектору, експертного середовища, найбільший доступ до інформації, до знань і найбільшу відкритість зокрема і освітніх адміністрацій. Тож якщо ми хочемо не просто виживати, а розвиватися, жити, то потрібно пробувати обережно довіряти.

Довіра не з’являється за день, і навіть за рік. Але освіта має велику перевагу перед іншими суспільними сферами, тому що взаємодіє з наймолодшими. А це ніби бачити майбутнє раніше за інших. В дітей немає обтяжень, які маємо ми. І це не означає, що вони наївні, а ми – мудрі. Ні. Вони думають інакше великою мірою через те, що навколишній світ вже не такий, як тоді, коли ми були дітьми. Інше мислення це не просто любов до ґаджетів і непосидючість, це необхідність жити в суттєво швидшому темпі, в умовах суттєво більшої свободи і необхідності приймати набагато більше рішень, ніж нам це було потрібно, коли ми були дітьми.

Дивіться в очі дитині так, ніби ви зазираєте у майбутнє, і змінюйтеся разом з вашими учнями і дітьми. Бо гнучкість – це не зрада своїх переконань, це не програш, не слабкість. Навпаки цим ви демонструєте свою здатність до розвитку. А це один із ключів до порозуміння з дітьми.

Ми живемо у дуже непростий час, у дуже несприятливих обставинах. Але іншого не буде. Зрештою, жодне суспільство не захищене від викликів і проблем. Тож нехай цей навчальний рік стане для кожного і кожної з нас новою навчальною сходинкою. Сходинкою, на якій ми будемо систематизуватися і довіряти. І нехай за тією сходинкою ми із натхненням і задоволенням очікуємо наступну.

 

Текст занотований Tvoemisto.tv з дистанційного відеовиступу на дискусії «Освіта у країні майбутнього – стратегічні орієнтири» в рамках освітнього кластеру Форуму видавців у Львові 16 вересня, 2017

 

Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар