Рада має надати Львову спеціальний архітектурно-заповідний статус

2827 1
Я народився, виріс і все своє життя прожив у Львові. З його громадськими організаціями – культурно-просвітніми та правозахисними – співпрацюю понад тридцять років, отож, маю певний досвід «сприймання» міста з боку спільноти (чи сукупності?) його мешканців, громадського руху, локальної журналістики. Тут я двічі був депутатом міської ради в момент транзиту від СССР до незалежної України. Коли здійснювався цей перехід від «совка» до самостійності, я та чимало інших львівських інтелектуалів прекрасно розуміли, що у спадщину від останньої загиблої імперії ми отримали монокультурне, монорелігійне і моносистемне за способом мислення місто.
фото: tcb.vn.ua

фото: tcb.vn.ua

Ми хотіли змінити Львів

Місто, де живуть «совки» із сильною українською компонентою. Місто, де водночас тривали два скеровані в протилежних напрямках процеси – стрімкого розростання міського простору в новобудовах і деурбанізації мешканців (а в дев’яностих роках – ще й майже цілковитої деіндустріалізації). Ми хотіли змінити це місто, відкрити його світові, «відкрити» у різних сенсах – а) перетворити сонну провінційну діру на совєтському прикордонні в жвавий туристичний центр, куди радо приїжджають гості з-за кордону і з усієї України, б) європеїзувати найширші лави містян у першому поколінні, переконати їх у слушності та принадності проживання в урбанному середовищі, а не в заміській «двоповерховій» Україні, в) завдяки розвиткові міської спільноти створити потужний комунікаційний вузол громадянського суспільства, який би транслював на всю Україну «львівський» спосіб життя, а водночас був настільки сильним, щоб нейтралізувати «пост совкові» практики усіх місцевих владних інституцій, підштовхуючи їх до моделей західноєвропейських систем самоврядування.

Нам вдалося дуже багато. Але Львів досі не пам’ятає своїх великих творців

Одним з інструментів досягнення поставленої мети були різні стратегії спонукати сучасних львів’ян згадати про мультикультурну і мультиконфесійну традицію свого міста, брутально стерту з його поверхні сталінським і гітлерівським тоталітарними режимами в середині ХХ століття. Ба більше, не просто згадати, а зробити важелем «історичної політики» міста (хоча в таких категоріях ми тоді не міркували, а радше тяжіли до концепцій, які повністю справдилися в «українському раю» – в Канаді, мультикультурність звідти, і означає вона повагу до різноманіття, до різних форм культури, в тому числі народної, а не лише офіційну підтримку винятково однієї, панівної професійної культури). Першочергова увага до історії культури у всіх її втіленнях – від архітектури до кулінарії, зрештою, повністю резонувала з західноєвропейськими практиками. Нам вдалося дуже багато, якщо порівнювати з іншими містами України, де ніхто подібної мети не ставив, натомість тривали рясно підживлені кримінальними грошима спроби рашистсько-совєтського реваншу і витіснення всього українського (за винятком найпримітивнішої попси, яка представляла українців як жадібних і агресивних дурнів). Водночас, нам вдалося дуже мало, якщо критерієм обрати не лише гедоністичне розпивання кави в відсвіжених із застосуванням «євроремонту» історичних будівлях, а й пам’ять про трагедію «стертих» з лиця міста автентичних спільнот місцевих поляків, євреїв, міських українців, вірмен, німців, угорців тощо. Львів досі не пам’ятає своїх великих творців, які часто були тут маргіналами, а бувало й жили в злиднях, – йому потрібні тріумфатори за життя, а не по смерті, що не надто добре ворожить сучасним геніям. В кожному разі – на тлі розвинутих сучасних націй наше місто перебуває десь на перших кроках «шляху в тисячу лі», коли йдеться про ефективні культурні стратегії.

Читайте також: Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя

Міська влада пропонує «буржуазні», консервативні цілі у стилі вікторіанської доби

Цілі, формально поставлені доволі ефективною групою управлінців, сформованою міським головою Андрієм Садовим, коли йдеться про найближчу перспективу міста, наскільки я розумію, такі: щоб львів’янин відчував у цьому місті комфорт і достаток, щоб тут було захищено його вже сформовану ідентичність. Це «буржуазні», консервативні цілі у стилі вікторіанської доби або сучасних зашуганих європейських ультраправих означають закриття міста від світу. Комфортно і затишно живеться там, де не швендяють іноземні туристі, де кожному легко знайдеться місце в ресторані, кафе чи на стоянці в центрі, а ціни на гастрономію і житло будуть доступними, невисокими через відсутність тиску конкуренції. В культурній сфері «консервувати» нам пропонують, наскільки можна зрозуміти, еклектичну суміш з «європейського» фестфуду, псевдонародного фольк-кічу, «пишання» багатостолітньою традицією поразок і політичних невдач і «гето» для інтелектуалів з класичною, атональною і джазовою музикою, перфоменсами і акційним мистецтвом, артхаузним театром і кіно на вузько окреслених і жорстко контрольованих (щоб чогось не вилізло раптом) майданчиках.

Поки що капітал довіри у Львові відсутній

Проте, я вірю, що громадянське суспільство, яке успішно веде боротьбу з «постсовком» в моїй державі, переможе і тут. Так, коли СССР дав дуба, то на його місці постала погіршена версія «совка», яка і далі керує. У Росії усі спроби громадянського суспільства протистояти гебешно-бандитському альянсові не вдалися. У нас, на щастя, противник був трохи слабший, а громадянський опір потужніший, отож громадянське суспільство через майдани, протести та ініціативи змушує владу на всіх рівнях працювати. Відтак саме в рамках громадських спільнот, вільних ЗМІ, різних церков, національних громад, публічних ініціатив народиться нове усвідомлення того, що розуміти під «комфортністю», комфортною для львів’ян, а не для начальства чи невеликої групи гамірних політтехнологів, які вдають політичне представництво усіх мешканців. Львів’яни відчувають, що влада не йде їм назустріч без організованого тиску. Поки що капітал довіри відсутній. Справжня відкритість з’явиться тоді, коли буде достатня довіра, а поки що  лише її імітація. Втім, і імітація – це непогано. Потрібно лише, щоб маска, яка зараз є на обличчі влади, стала її сутністю, «приросла» до обличчя влади.

Кілька конкретних моментів. У 25 років я переселився на Сихів, як і багато моїх знайомих з центральної частини міста. Ми досі не маємо доступу до «скарбів цивілізації», розташованих там, бо, зокрема, ввечері годі дістатись до району інакше, як на таксі. Добре, що на Сихів будують трамвай, він дасть змогу швидко комунікувати з центром, але подібні лінії потрібні в усіх районах новобудов. Водночас у тих новобудовах мають постати свої власні культурні центри, які би територіально розосередили мистецький потенціал.

Львів – унікальне місто, у випадку якого повинні діяти інакші правила забудови

Нам варто добитися, щоб в Верховній Раді був прийнятий закон про спеціальний статус Львова. Не йдеться про особливу економічну зону чи інший спосіб розкрадання бюджетних коштів. Мова йде про те, щоб Україна втямила: Львів – унікальне місто, у випадку якого повинні діяти інакші правила забудови, тут має функціонувати архітектурна поліція з найжорсткішими повноваженнями, закон мав би передбачити інші умови інвестицій в історичній частині міста, неможливих без ретельних археологічних досліджень і консервації їх результатів, меморіалізації єдиного в масштабах України такого культурного багатоманіття.

Читайте також: Марк Зархін: Як Львові стати креативним містом?

Потенціал свободи, культури, комфорту, який є у Львові, треба уміло використати

Як інтелектуал, я вважаю, що ми розвиваємося в правильному напрямку. А от місцевій владі варто би визначитись, чого вона хоче досягти у Львові: чи відновити тут індустріальне місто, такий собі постсовєцький Детройт, чи побудувати місто вільних людей, інноваторів, котрі створюють такий продукт, за який їм платять щомісяця тисячі доларів у вигляді зарплати. Мої знайомі, співробітники сектору комунікаційно-інформаційних технологій, живуть непогано. У масштабах міста це візуалізується у житлових новобудовах, у чималих торговельних центрах, у освітньому бізнесі, де не бракує клієнтів. Зараз цей ринок активізувався. У Львові твориться постіндустріальна економіка, своєрідна «Кремнієва долина» на Розточчі. Потенціал свободи, культури, комфорту, який є у Львові, треба уміло використати. Владі, на мою думку, слід прокласти стежку там, де люди хочуть ходити, а не там, де зручно проектантам і підрядникам.


Читайте також:
15 Серпня, 2016 23:16
Фукуяма Львів безповоротно знищений пострадянською мафією як місцевою так і заїжджою, а львівське "громадянське" суспільство в цьому процесі було лише безправним і безмовним статистом.
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!