Зображення: crossroadsinitiative.com

Голова Патріаршої комісії Української греко-католицької церкви у справах молоді отець Ростислав Пендюк розмірковує над тим, чому для багатьох людей Різдво залишається «сенсацією та шоком», і про те, до чого мало би нас спонукати свято народження Божого Сина.

Втомлені довгими і виснажливими переслідуваннями люди чекають свого Месію. Вони точно знають – Бог так обіцяв – що Месія прийде у силі і славі, щоб визволити їх від найстрашнішого ворога. 

Їхні завойовники також утомлені, але в них своя історія – вони не можуть насититись. Рим підкорив велику частину тогочасного світу, здобув нереальне багатство, привіз на батьківщину скарби найрозвиненіших культур, прочитав усіх найславніших філософів, але так і не зміг знайти рецепту звичайного людського щастя. Повітря насичене очікуванням, воно буквально вібрує в передчутті чогось – події, яка зможе дати відповіді усім. І ця подія трапляється.

Чому скандал і сенсація? Бо найважливіша подія, на яку так чекають люди, не завжди навіть це усвідомлюючи, трапилась не в столиці імперії і не в одному з її центрів, і навіть не в столиці загубленого на околицях імперії Ізраїлю. Ця подія відбулася в далекому загубленому селі, далекої і загубленої країни. Заждіть. Це ж не так повинно було статись! Це, напевно,  якась помилка, не та подія мала змінити історію.

І це зовсім не те, на що так чекали ізраїльтяни. Адже Він мав бути їхнім великим королем і могутнім воїном. Вони повинні були пишатись Ним, вклонятись Йому і йти за Ним відважно в бій проти римлян. Та й для самих римлян ця подія точно не з розряду тих, які можуть допомогти розібратись з усіма викликами їхнього життя. Вони добре знають Цицерона і Сенеку, читали Платона та Аристотеля та не можуть збагнути, яким чином відповіді можуть з’явитись у подобі бідного хлопчика, народженого в хліві десь на околиці світу.

А ще Бог мав би говорити передовсім про справедливість, мав би покарати тих, хто поводиться неправильно, мав змусити всіх до послуху. А що принесла та Дитина? Вона каже, що «Бог так полюбив світ, що Сина свого дав», що Боже милосердя і любов не мають меж, що сила Божа проявляється у слабкості тієї маленької Дитини у хліві, що Його Царство виростає з маленького гірчичного зерна.

Читайте також: 7 тез Любомира Гузара напередодні Різдва про мир та прощення

Вам ця історія нічого не нагадує? Сьогодні у нашому світі також є слабкі та сильні, убогі та багаті, ситі та голодні. Більшість одних і других чекають на подію, яка допоможе їм стати кимось, стати щасливими, віднайти сенс свого життя. Кожен із нас шукає свою подію: здобуття найкращої роботи, виграш у лотерею, успішне заміжжя, нову владу, славу, нові враження… Тому й біжимо, поспішаємо, бо цей наш виграшний лотерейний квиток неодмінно буде десь за рогом. Лиш потрібно ще трохи почекати. І як?

На відміну від людей, які жили 2000 років тому, ми добре знаємо історію Ісуса. Але вона все ще залишається для нас скандалом і сенсацією, бо це не та відповідь, якої ми очікуємо. Нам зрозуміліше і приємніше думати, що Він народився, щоб зробити нам приємність. Тому й біжимо до супермаркетів, засліплені мільйонами кольорових вогнів. Ми сподіваємося знайти з нагоди Різдва щастя десь там у вогнях. І цей дідуган з подарунками, і 12 добірних страв на столі, концерти, акції – усе це якось зрозуміліше і ближче до наших очікувань.

Але у далекому, забутому селі, у хліві продовжує лежати маленький Хлопчик. Нічого не змінилось за 2000 років. Він так само твердить, що тільки любов до Бога і до інших людей може зробити нас щасливими.

Немає нічого поганого в усьому цьому шумі, який зараз відбувається. Але цей шум немає нічого спільно із Різдвом Христа. Народження Божого Сина мало би нас спонукати до трохи інших справ.

Пошук Бога. Знайти час для тиші, щоб просто побути з Ним наодинці. Прийти ввечері 6 січня на богослужіння. За різдвяним столом прочитати усім разом короткий фрагмент Євангелії, де йдеться про Його народження.

Пошук себе. Адже Він народився не просто так. Він прийшов, щоб віднайти мене. А чи знаю я себе? Чи розумію, для чого живу і чого так насправді прагну? Чи усвідомлюю, що це я, а не влада, жінка, сусіди і родичі, несу відповідальність за своє життя?

Пошук людини. Кажуть, що Різдво — родинне свято, і в цьому твердженні є щось глибоко правдиве, особливо в теперішній час. Більшість із нас твердо переконані, що ми живемо задля своїх рідних і близьких, але, якщо подивитись у наші приватні календарі, проаналізувати наші дні, то аж ніяк не виглядає, що діти, батьки, чоловік і жінка, друзі є справді для нас найважливіші. Христос прийшов, щоб направити мости, які єднають нас із Богом та людьми.

Ісус, який лежить у яскині, навряд чи стане нам зрозумілим і очікуваним. Він завжди залишатиметься для нас скандалом і сенсацією, бо цілковито перевертатиме наші очікування і надії.

Проте залишається ще щось. Ми можемо збунтуватися проти Нього, чи просто залишитись байдужими, і побігти до супермаркетів у пошуках своєї «найважливішої події». Але можемо також спробувати зупинитись біля тієї імпровізованої колиски, посидіти біля Нього, спробувати вдивитись в Його очі і почути Його. Це несподівано, але ця Дитина справді має усі потрібні нам відповіді.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.