Що не так із містом-2: вхідні групи, вітрини, літні майданчики

9813 0
Розвиток ресторанного бізнесу не повинен перетворювати міське середовище на базаро-клоаку.
Фото:imgur.com

Фото:imgur.com

У першій частині циклу «Що не так із містом» урбан-активіст Дем’ян Данилюк наводив приклади жахливих львівських фасадів. Друга частина – входи, вітрини, вивіски і літні майданчики.

Як ви вже, мабуть, здогадалися, із вхідними групами в нас проблеми. Чітких правил і прикладів архітектурних прикладів для типових (не історичних) будівель немає. Якби вони існували, вони б значно спростили й покращили становище. Якщо ви хочете відкрити крамницю чи кав’ярню, очевидно, ви будете створювати чи ремонтувати вхідну групу. Щоб це не погіршило вигляд будівлі – а в більшості випадків так і стається – має бути розроблена типологія дозволених варіантів. Яка, втім, ніяк не обмежує фантазію архітекторів і дизайнерів, а встановлює межу, що не дає місту перетворитись на какофонію. Архітектор просто фантазуватиме в межах дозволеного.

Це все одна будівля, але вхідні групи в усіх різні, попри однаковий колір рам металопластикових елементів.

Та сама будівля на Любінській приблизно у 70-х роках:

Страшнувато. До речі, туалетно-вокзальна плитка на фасаді не тільки псує вигляд вхідної групи, а й шкодить фасаду.

Ні, це не райцентр. Це супер-пупер-європейський Львів.

Власники цього бутіка хотіли якомога більше елітності, але насправді шкодять будівлі і спотворили оригінальний вигляд фасаду. Заклад ліворуч має не кращий вигляд, там лиш менше огидної плитки наліпили.

Навіщо робити двері з перегородками і пластиковими вставками? Наліплювання папірців на скло – жахливо.

Це самий центр Львова – вулиця Галицька. А на вигляд ніби глухе містечко.

Сусідня будівля – значно краще.

Проспект Свободи. Банальний білий пластик, знов граніт на цоколі, гігантська реклама у вітрині.

Кілька метрів убік – і майже ідеальний приклад. Майже, бо теж граніт на цоколі.

Це – поганий приклад.

Несмак, рагулізм, кітч… Не зовсім влучні слова. Не передають усієї повноти цього нещастя.

Якби не оздоба цоколя, було би люкс.

Наскільки ж пластик дисонує із старими будинками! І наскільки старі «вивіски» кращі за більшість сучасних…

І як круто це виглядає з металом і деревом

Двері, дашок, цоколь, колір фасаду – все погано.

Один із найкращих прикладів, як сучасне може бути серед старого. Все зроблено добре.

Гарно

Сюди хочеться зайти. Й суцільне скло без пластикових рам має значно кращий вигляд.

Чи помічали ви, що в більшості будівель 19-го – початку 20-го сторіччя комерційні приміщення першого поверху були розміщені в рівень із тротуаром або мають не більше однієї сходинки?

І це в ті часи, коли про доступність для маломобільних категорій населення мало хто дбав, а інвалідні й дитячі візки тільки винаходили.

І якщо після Другої світової війни в Європі почали приділяти більше уваги доступності, то в Радянському Союзі все було інакше.

У незалежній Україні теж інакше: дві третини нових будівель мають входи зі сходами. Роблять це на рівнинному рельєфі, де нема небезпеки повені…

Імітація вхідних груп під дерево, як на старих фото – непоганий варіант. Зрештою, в більшості випадків це дерево справжнє.

Гарно, але плитку внизу треба було зробити.

Тут із цим упоралися краще.

Колись аптека, тепер банк. Найголовніше, що ні війна, ні совок, ні часи незалежності цього не зруйнували.

Гранітна оздоба з’явилася тут відносно нещодавно, а загалом – гарний приклад.

Пречудово!

Тут, певно, найчастіше чекіняться львів’янки.

Хоча, можливо, частіше інстаґрамляться тут.

І що, ніхто не хоче зробити фото на фоні такої вітрини? :)

Чи такої…? :)

Поставили б пластик, і їм би вже не дуло…

Як, наприклад, зробили в Нацбанку – будівлі початку двадцятого сторіччя.

Трохи закордоння.

І коротко про літні майданчики. Напишу лише про їхній вигляд і вплив на середовище, зокрема, на фасади.

Ось добрий приклад. Чим добрий? Бо ці літні майданчики не відвертають уваги від архітектури. Не шкодять їй, не спотворюють її. Заклади різні, але всюди парасольки, що краще, бо вони менші за маркізи,  й не треба довбати фасад, щоб їх установити. Парасолі не брендовані, нейтрального кольору.

Практично всі літні майданчики на початку сторіччя у Львові були такі.

Проїзд Крива Липа – це наруга над містом. За кілька років ця територія страшенно деградувала. Розвиток ресторанного бізнесу не повинен перетворювати міське середовище на базаро-клоаку. Намагаюсь оминати це місце.

Те саме можна сказати про вулицю Руданського за готелем «Жорж».

Цей малобюджетний майданчик біля парку Франка має значно кращий вигляд за всі ті «елітні ресторації» з прибудовами, шатрами-наметами й гігантськими алкопарасолями.

Чи цей на Лесі Українки. Просто й зі смаком.

Як бачите, місто могло б мати кращий вигляд, якби були розроблені стандарти чи рекомендації, які підприємець міг би врахувати, відкриваючи новий бізнес. А головне – якби влада це контролювала. На жаль самі підприємці не хочуть дотримуватись чинних правил, а про смаки деяких із них годі й говорити. І пам’ятайте: все геніальне – просте.

Читайте також першу частину: Що не так із фасадами львівських будинків

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.  

 


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар