Фото: uezd.com.ua
Міське управління освіти заборонило збирати готівку у школах. Керівниця Західноукраїнського представництва Міжнародного Фонду «Відродження» Оксана Дащаківська вважає, що наказ не розв’язує проблеми, натомість, пропонує, що варто робити з взаєминами батьків і школи.
У цьому наказі мене зачепило не те, що скасують готівкові розрахунки, а пункт другий наказу: «наказати батькам і батьківським комітетам». Як чиновник може щось наказувати тим, хто не є його підлеглим? І це важливе, навіть філософське питання: з одного боку, ми говоримо про те, що школа має розбудовувати партнерські відносини з батьками, що батьки є дуже важливими стейкхолдерами. З іншого боку – сприймаємо батьків як тих, кому можна наказати, як фінансувати школу і на що збирати гроші. Щомісяця 5 числа будуть висіти звіти, будуть спеціальні рахунки, куди можна переказати гроші. Але це не партнерські відносини з батьками. Це фасадна частина відносин, які б мали ставати людськими, глибокими, генерувати соціальну довіру. Наказ – це те, що лише викликає спротив.
Згідно з чинним законодавством, і без цього наказу директор школи зобов’язаний публічно звітувати за витрачені кошти. Ви знаєте багатьох батьків, які були на таких звітах? На скількох сайтах Ви бачили такі повні звіти? Я спілкувалася з директорами, звітувати за кошти, зібрані батьками, вони як правило, делегують батьківським комітетам, і якщо оприлюднювати цю інформацію – є ризик наразитися на «антикорупційне» розслідування. Тому узаконити кошти, які збирають батьки, треба.
Але більшість батьків ніяк не реагує на це рішення, багато про це навіть не чули. Директор наголосить, що так треба, школа відкриє рахунок і буде перекидати туди певні кошти, але я не впевнена, що це вирішить проблему прозорості чи зробить батьків важливішими в освітньому процесі.
З іншого боку, зібрані кошти далеко не завжди йдуть на декларовані цілі, й часто буває так, що керівництво школи не надто активно «вибиває» гроші з місцевого бюджету, вдовольняючись тим, що здають батьки.
Я не сумніваюся, що підписанню цього документа передували консультації з батьками школярів. І не сумніваюся у щирості намірів «Батьківської ради Львівщини», яка це ініціювала. Але, крім філософської частини, є нормативно-правова. І я не бачу, як цей документ дає механізм щодо збільшення прозорості чи збереження від цькування дітей та батьків, які не можуть здати гроші.
Читайте також: Шкільні побори заборонили. Як святкувати День учителя?
У багатьох школах уже проводять не батьківські збори, а консультації з батьками. У деяких рекомендують робити посиденьки з кавою замість зборів. Якийсь рух є, але поки що це лише зміна назв, бо батьки не відчувають свого впливу на навчальний процес, єдине на що вони мають вплив – вибір екскурсій та місць, які можна відвідати класом.
Так, батькам майже недоступний вибрів факультативів, на які можна записати своїх дітей. Бо є вчителі тільки з таких предметів, і школа має забезпечити їх годинами. Хоча в нормальній ситуації керівництво школи мало б збирати батьків і запитувати, яких факультативів вони хотіли б для своїх дітей.
Так, ми не є експертами й не можемо впливати на навчальну програму, але батьки можуть вплинути на те, щоб уроки фізкультури у школі проводив фахівець.
Типовий приклад: прийшли до школи першокласники. Їхні батьки розуміють, що у школі треба буде щось зробити. Є батьки, які ніколи не здадуть ні копійки, є ті, хто вважає, що ліпше здати, ніж мати якісь проблеми. Але чому цих батьків ніхто не питає, що, на їхню думку, в першу чергу треба замінити – підлогу чи вікна у класі? А натомість кажуть, що необхідно замінити підлогу, вікна, та ще й купити нові парти.
Ще один типовий приклад: директор публічно декларує, що батьки нічого не зобов’язані здавати на школу, а на внутрішніх нарадах шпетить учителів за те, що вони не вміють працювати з батьками, бо школі потрібні гроші.
Є інша сторона медалі. Дуже багато батьків сприймають ці внески на шкільні потреби як своєрідну форму відкупу. Недавно, повертаючись додому з освітнього семінару, випадково почула розмову про освіту в автобусі. Один чоловік намагався довести, що вчитель має чогось навчити дитину, а інші пасажири його затюкали. На їхню думку, школа є місцем ПЕРЕБУВАННЯ дитини, а вчити має родина, наймаючи репетиторів до ЗНО.
Це свідчить про те, що ми опустилися ще нижче, ніж думалося: до рівня, де вчитель уже й не вчить. А платять йому лише за те, щоб діти у школі не повбивалися!
Читайте також: Шкільні побори: припиніть давати, тоді перестануть просити
Який вихід? Думаю, треба змінювати ставлення батьків до системи, а системи до батьків. Багато батьків пасивні. Багато хто не розбирається, чи ці внески добровільні, чи обов’язкові. І щойно один вар’ят піднімає питання, чи потрібно платити за те чи інше, здіймається велика буча. А більшість людей просто готові платити, ні про що не питаючись, бо це стосується їхньої дитини. І вони вважають, що не дати – це гірше, ніж дати.
Треба починати з конкретної справи. Хто сказав, що конче збирати гроші? Може, організувати фандрейзинґ для школи? Може, податись на громадський бюджет, як зробили кілька львівських шкіл – і отримали потрібні гроші? Це приклади стратегії розвитку громади, яка гуртується навколо школи. Можна організувати ярмарок чи забіг. Варто зібратися з батьками, оцінити реальні потреби, подивитися, що ми можемо, придумати план дій та реалізувати його.
Є приклад німецьких шкіл, де батьки зобов’язані певний час відпрацювати для школи – не мити підлоги й не фарбувати стіни, а організовувати заходи чи робити спільні проекти з дітьми та вчителями. В нас батьки не мають такого вибору. Тож завдання управління освіти – залучати батьків до освітнього процесу й реалізувати потенціал у співпраці, а не намагатися розв’язати складну проблему простими заборонами.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
