Шкільні побори: припиніть давати, тоді перестануть просити

9139 1
Я готова платити. Але не за ті речі, які повинні фінансуватися з бюджету, якщо ніхто навіть не обтяжив себе тим, аби попросити на них грошей.
фото: persha.kr.ua

фото: persha.kr.ua

Чому побори з батьків у школах перетворилися на звичне явище і як це подолати, розмірковує журналістка Світлана Ваврищук.

Що скрутніше нам живеться, то переконливіше з уст шкільних адміністрацій та батьківських комітетів звучить фраза: «Рятуйте школу заради своєї дитини». Це становище стало таким солодким та вигідним для тих, хто нині працює у навчальних закладах, що побори перетворились на звичне формальне явище.

Публічні застереження влади, документи місцевого самоврядування  діють на відточену роками брудну схему, як марлева пов’язка на болючий гнилий зуб. І нічого не зміниться, якщо батьки не зрозуміють дещо важливе.

Я не поспішаю звинувачувати виключно адміністрації шкіл у вкоріненні незаконних фінансових традицій. Бо ініціатори поборів – це лише половина зла. Інша половина – блок «ініціативних догоджальників», очолений батьківськими комітетами, сильний у своїй кількості і примітивний у своїх переконаннях. І ще не вигадало людство таких законів, які б могли приборкати недолугих рятувальників освіти.

Читайте також: Як благодійні фонди при школі чи садочку допоможуть уникнути поборів? Відео

Чи всі гроші, зібрані від батьків, вимагає саме адміністрація школи? Якщо розібратися, то директор взагалі не озвучує жодних сум: убезпечує себе від непередбачуваних  ситуацій, які можуть призвести до проблем із законом. Переважно суми записують батьківські комітети, які перед зборами мають зібрання тет-а-тет з директором. Там уже точно ніхто:

·         Не скривиться, хоч яку суму їм назвуть.

·         Не поцікавиться, навіщо.

·         Не запитає, чи директор школи зробив усе, що від нього залежить, аби реалізувати задум, і чи  справді саме батьки повинні  його профінансувати.

·         Не поцікавиться, скільки грошей взагалі виділено на школу і що за них планує зробити адміністрація, аби батьки не збирали гроші на те, що вже профінансовано містом.

·         Не поцікавиться, які нагальні проблеми у школі, класі, аби створити офіційний список та вчасно звернутись із ним до управління перед плануванням бюджету та розподілом коштів на всі 140 львівських шкіл.

Чи так само у тісному колі збирають директорів управлінці ЛМР та озвучують суми, мені не відомо. Якщо так, тоді керівники шкіл – раби, і їм у школах не місце. Якщо ні, тоді вчителі лукавлять у кулуарних розмовах.

А як би мало все виглядати насправді?

Спочатку, як в ідеалі: кожен вчитель пише список насущних потреб для класу. Звісно, йдеться не про вологі серветки, паперові рушнички чи обрус під портрет Шевченка, а про парти, карнизи, цвяхи, двері, лампи. Звертається до керівника школи із цим списком. Директор на основі вчительських  заявок прописує потребу школи: три лампи, чотири парти, плінтус тощо. Подає запит в управління і просить урахувати цю потребу школи при формуванні бюджету навчального закладу.

На відміну від батьків, не факт, що 100% потреб школи задовільнять із бюджету міста, але частково – це точно. Відтак, наступного року ці потреби дофінансують. У крайньому разі, батьки-спонсори складуться вже не по десять гривень, а по дві з половиною.  Чи хтось чув, щоб учителі складали список потреб для директора? Чи багато директорів пишуть запити до керівників відділів освіти? Ні. Бо все можна зробити за рахунок батьків. Бо мама і тато вірять, що школі тяжко, скрутно, що її ігнорує влада і ми у безвиході.  А потім на офіційних зустрічах із громадськістю начальник управління освіти ЛМР дивується, що телефони мовчать, листів не пишуть, звернень не подають. Може, не все так зле у тих школах?..

Торік я пішла на випередження. Звернулась до директора школи з запитанням: на що планують збирати гроші із батьків, яка нагальна проблема є  у школі?  Відповіли: треба відремонтувати п’ять туалетів. Із цією інформацією я звернулась до депутата ЛМР, який подав депутатський запит щодо нашої школи та озвученої потреби. Під час розподілу коштів нашій школі виділили гроші на ремонт трьох туалетів. Спрацювало? Чому ж тоді не йдемо далі? Чому навіть новий директор, якого нам представили цього року, не змінює стратегії на чесну? У мене висновок лише один: бо готівка у руки – це вигідно і спокусливо.

А батьки підтримують. Від початку навчального року від батьківських комітетів лище й чути: «держава не дає грошей!».  Певно, соромно за це має бути батькам, які не хочуть брати участі у поборах.

Отже, хочу пояснити батькам деякі речі.

Держава справді платить заробітну платню вчителям. Залишок субвенції спрямовують на оновлення матеріально-технічної бази, та чи є цей залишок…? Учителям таки підняли зарплату (учителі зі стажем, яких я запитувала, отримують 5-9 тис грн). Тож не потрібно дивитись на педагогів очима господаря, який годує безпритульного пса, відкладаючи гроші на вчительські ручки, блокноти, літературу, ноутбук і тому подібне, щоб висловити свою повагу.

Щодо утримання школи: комуналка, господарські витрати, технічний персонал фінансують  за рахунок місцевого бюджету.

А тепер порахуємо, що до цього додають батьки. Відкиньмо несистемні витрати – візьмімо до уваги лише щомісячні неофіційні 20 гривен у «фонд класу» і 20 у «фонд школи». Це сорок гривень з однієї дитини – 28 тисяч гривень на місяць із 700 учнів школи. За рік – 336 тисяч.

На що йдуть ці гроші? Від директорів шкіл я чула, що за них купують платні бухгалтерські програми, аби полегшити роботу працівникам, відправляють у відрядження вчителів, дають премії педагогам. Звісно, все це необхідно робити, але – коштом бюджету!

Читайте також: Не лише домашні завдання. чого хоче нова школа від батьків та вчителів?

Цьогоріч на школи із бюджету Львова виділили 160 мільйонів гривень, розділивши суму нехай не ідеально, але з урахуванням запитів керівництва навчальних закладів. Тож, наголошую, частково проблеми у школі таки можна розв’язати завдяки ініціативі директора, вчителів, користуючись відповідними законними схемами. Але досі директори дозволяють собі  використовувати один простий, безболісний і дієвий механізм: попросити у батьків.

Я готова здавати на те, що не передбачено бюджетним фінансуванням, але потрібне у класі: кулер із питною водою в класі, не передбачена штатним розкладом охорона… Готова витратити час і зусилля на організацію шкільних процесів, бо хочу, щоб школа була класною, сучасною, щоб її любили мої діти.

Але я не хочу фінансувати купівлю лампи чи тумби, не хочу платити прибиральниці за те, щоб вона прибирала у класі, чи оплачувати встановлення у школі сигналізації. Бо це – витрати міста.

Тому для батьківських комітетів – я зрадниця. Й не поспішаю струшувати це тавро. Бо переконана, що побори будуть доти, поки батьки не перестануть бездумно давати. 

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.  


Читайте також:
27 Вересня, 2017 15:21
Аліса А для початку забудьте про готівку, відкрийте рахунок школи для благодійних внесків у банку і переказуйте гроші на нього. Потім вимагайте щорічного звіту від школи, куди пішли кошти.
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!