Фото: Громадське телебачення
Жыве Беларусь! Третій день в країні тривають масові протести проти фальсифікації виборів поки що чинним президентом Лукашенком. Понад 3 тис. мешканців затримано, кілька сотень потрапили до лікарень, одного білоруса вбито. ОМОН країни жорстоко розправляється з мирними мешканцями. Адвокат, партнер юридичної фірми Dexis Partners, старший викладач Школи права УКУ Іван Городиський про те, як йому вдалося після Майдану в Україні, потрапити в Білорусь і поспілкуватися з опозицією.
Я був в Білорусі одного разу. Це було у травні 2014 року. Мене запросили виступити на тему гарантій Будапештського меморандуму. Фокус полягав в тому, що це був семінар для представників білоруських опозиційних партій. Щиро кажучи, такий собі привід для подорожі в Білорусь через неповні три місяці після Небесної Сотні і коли події на Донбасі якраз розгорталися, проте виступ за кордоном в статусі новоспеченого кандидата наук, виглядав заманливо.
Читайте також: Конституція Vs імпровізація. На що насправді не має права Зеленcький
Але і тоді я здогадувався, що щось може піти не так і уточнив в організаторів, що відповідати, якщо на кордоні спитають про мету поїздки? «Скажіть, що їдете на чемпіонат світу з хокею». Однак зваживши, що в хокеї я розбираюся трохи більше ніж в призначенні андронного колайдеру, вирішив сказати, що їду нав’язувати ділові відносини з білоруськими ІТ компаніями (тоді працював на ІТ-кластері). Легенда теж була так собі, але прикордоннику цього, на щастя, вистачило.
Вже після семінару ми спілкувалися із його учасниками «в найбільш прослуховуваному місці в Мінську», як мені відрекомендували офіс, де він проходив. Я вже не пам’ятаю усе, про що ми розмовляли, але одне запитання дуже врізалося в пам’ять: «А якщо в нас зміниться президент, правда, що укладені ним договори з Росією ми зможемо скасувати?»
Мабуть, і для моїх співрозмовників, і для багатьох із тих, хто зараз на вулиці, президентство Лукашенка це своєрідна віха, яка розтягнулася в часі більш ніж на чверть століття. І є підсвідоме бажання/очікування, що він піде і все обнулиться як всередині, так і назовні. Однак очевидно, що така tabula rasa – це мрія і зі спадщиною Лукашенка доведеться боротися ще дуже довго, хто б не був після нього. І тут недоречні паралелі із Грузією 2004 чи Україною-2014: надто довго і глибоко ця система вкорінювалася, щоб розчинитися в один момент.
Читайте також: Чи доцільно в Україні запроваджувати надзвичайний стан
Зрештою, ми проходимо через це уже кілька років.
А ще я мав нагоду познайомитися із екскандидатом на пост президента Білорусі – Алєсєм Міхалевічем, коли він був учасником та лектором сертифікатних програм Школи права УКУ. Пам’ятаю одного разу за обідом, наш польський колега Каміл пожартував: «Коли ти станеш Президентом?»
Алєсь секунду задумався і серйозно відповів, що коли «вони» прийдуть до влади, то зроблять цей пост церемоніальним. І зараз чомусь дуже вболівається саме за таких як Алєсь та його колеги, які мали віру в зміни навіть в найтемніші часи. Такі вміють грати в довгу гру. Бо у короткій перспективі все може бути дуже складно.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
