Марічка Цигилик – уже не перша людина, від якої ми чуємо, що «Сторожова застава» здатна розвіяти скепсис щодо українського кіно.
У прокат вийшов перший український фільм-фентезі «Сторожова застава», який називають найдорожчою українською стрічкою. Майже половину сорокамільйонного (в гривнях) бюджету виділила держава. Режисер Юрій Ковальов воскресив легендарних богатирів часів Київської Русі – Іллю Муромця, Добриню Микитовича та Олешка (а не Альошу) Поповича. Їхніх ворогів – половців – грали казахи.
Фільм знятий за однойменним твором Володимира Рутківського. У 90-х письменник написав повість, а 2012-го розширив твір і видав його вже як роман. Зйомки фільму переносили кілька разів – спершу прем’єра була запланована на грудень 2016 року. Проте команда вирішила довше попрацювати над відзнятим матеріалом, адже фентезі вимагає якісної графіки.
Графіка й справді несподівано якісна. Тут і Голем – кам’яна людиноподібна істота, що оживає, і орда половців наступає безкінечною стіною, і скеля відкриває-закриває часовий портал… Але сюжету необхідні більш плавні переходи. Матеріалу відзняли на тригодинний фільм, тому частина на екрани не потрапила – можливо, саме тому деякі сюжетні лінії то виринають, то потопають, то розтягуються, то взагалі зникають.
Те саме і з монтажем. Можливо, матеріалу було так багато, що в ньому легко втонути й не відстежити правильну послідовність кадрів. А може причина в тому, що режисер Юрій Ковальов досі знімав лише короткометражну рекламу, й упоратись із першого разу з повним метром виявилось не так легко. Щоправда, буде й режисерська версія фільму, куди ввійде все відзняте – на телебаченні покажуть чотирисерійну версію «Сторожової застави».
Стрічка встановила високу планку: і акторська гра, про яку не замислюєшся під час перегляду, бо віриш акторам на екрані, й майже голлівудська видовищність, і мальовничі Карпати (власне, скелі Довбуша). Після України стрічка піде в прокат іще в одинадцяти країнах.
Історія про школяра Вітька, який крізь портал у скелі потрапив у часи давньої Русі, коли бог Велес у воді сидів, а русини хрестились «В ім’я Отця і Сина…» від чола… «Сторожова застава» – це фентезі, тож і факти тут фантазійні. У минулому герой зустрічає трьох богатирів і рятує разом з ними сторожову заставу від нападу половців.
Найяскравішим із трійці є герой Олешко у виконанні Романа Луцького, івано-франківського театрального актора. До речі, він грав одного з братів у фільмі Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь». Здається, він має всі шанси підкорити серця молодих дівчат талантом і харизмою. Олешко світлий, наївний і добродушний простак, який дивується тому, що в далекому майбутньому про нього ходять легенди. Роман Луцький дуже живий на екрані. Віриш і вболіваєш за цього персонажа протягом усього фільму – в ньому є щось, що підкуповує.
Героєм дівчат-підлітків має всі шанси стати Даниїл Каменський, який зіграв Вітька. Він теж, здається, грав самого себе – настільки правдивим видався дебют юного актора.
Зовсім по-іншому на екрані виглядали вороги українських воїнів – половці. Їх на екрані втілювали казахи. Роль хана Андака зіграв Єржан Нуримбет. Їхня ворожа харизма на екрані завойовує – якщо не русинів, то глядачів у залі. До речі, їхні персонажі спілкуються вигаданою мовою, щоб не було неоднозначних прочитань під час показу фільму у Казахстані, де «Сторожова застава» також піде в прокат. По-справжньому магічними виглядають і танці половецького шамана.
Почуття гумору сценаристів додавало живості та жвавості і так динамічній картині. А смачне акторське втілення чи то озвучення жартів відбивалось сміхом глядачів у залі. Жарти у фільмі зможуть розсмішити і дорослих, і дітей. Зрештою, як і весь фільм – буде цікаво всім віковим категоріям.
«Сторожова застава» заснувала жанр фентезі в українському кінематографі. І початок видався напрочуд якісним. Окрім мальовничих кадрів казковою атмосферу робить і кольорове забарвлення стрічки, і стилізовані костюми, які можна довго розглядати, і локації зйомок. Масові сцени зроблені за всіма канонами – такого екшну український кінематограф ще не бачив. Український глядач, напевно, не сподівався.
До українського кінематографа вже не варто ставитись по-особливому – зі співчуттям і підтримкою з почуття патріотичного обов’язку. Цей фільм можна оцінювати з закордонними стрічками.
