Демонтаж пам'ятника леніну у Львові 1990 року

Коли пересічний львів’янин говорить: «Їду до центру», то це може означати доволі велику територію. Від проспекту Чорновола до вулиці Стрийської, та від Личакова до вулиці Степана Бандери. А де ж розташовано той самий центр Львова?

Якщо говорити з точки зору географії, то це вхід у «Головну Пошту» з вулиці Словацького. Якщо ж говорити з точки зору історії, то центр кочував. Найдавнішим центром Львова можна вважати площу Старий Ринок. Згодом, наприкінці 13-го - початку 14-го століття, центр переходить на площу Ринок, де і був аж до 19-го століття. Після руйнування міських укріплень, центр громадського життя переходить на площу Фердинанда (нині площа А. Міцкевича). А з другої половини 19-го століття, після 1886 року (після засклеплення Полтви), центральною вулицею почали вважати сучасний Проспект Свободи.

Читайте також: Клепарів, Підзамче, Майорівка. У чому таємниці львівських назв

За свою історію проспект мав чимало назв. Слід зазначити що кожна сторона проспекту аж до 1945 року мала окремі назви. Отож сторона на лівому березі Полтви називалась: Кароля Людвіка нижча у 1855 році, Кароля Людвіка у 1871 році, Легіонів у 1919 році, 1 Травня у 1940 році, Легіонів у 1941 році, Опернштрассе у 1941 році, Адольфа Гітлеррінга у 1942 році, Легіонів у 1944 році, 1 Травня у 1945 році, проспектом леніна у 1959 році, проспектом Свободи з 1991 року.

Сторона на правому березі Полтви носила такі назви: Вали нижчі кінець наприкінці 18-го століття, Кароля Людвіка вища у 1855 році, Гетьманська у 1871 році, 1 Травня у 1940 році, Гетьманська у 1941 році, Музеум штрассе у 1941 році, Адольфа Гітлеррінга у 1942 році, Гетьманська у 1944 році, 1 Травня у 1945 році, проспектом леніна у 1959 році, проспектом Свободи з 1991 року.

Вулиця виникає на місці знесених фортифікацій та внаслідок засклеплення головної водної артерії міста – річки Полтви. Потреба модернізації львівської каналізації ставала дедалі актуальнішою. Полтва міліла, і дедалі більше стічних вод приносили до неї підземні канали. Наявність такого відкритого стічного каналу в місті було ненормальним явищем, тому все голосніше лунали заклики перекрити річку хоча б у центральній частині міста. Їхню доцільність підтвердила стихійна злива 11 травня 1872 року, коли вода в Полтві піднялась до рівня берегів. Марійська площа на другий день виглядала, як велике болото. Але таке вирішення мало численних і впливових супротивників, тому магістрат не визначився у цьому питанні.

Мости над Полтвою

Кінець 1870-х став часом появи перших планів створення у Львові більш сучасної системи каналізації. Львівський інженер Людвік Радавський запропонував створити роздільну систему каналізації. Він був противником використання Полтви для відведення стічних вод та фекалій. Тому пропонував закладання колекторів на обох її берегах.

Внесок у справу вдосконалення облаштування міста вніс професор Львівської Політехніки Юзеф Єгерманн. Він теж був противником перекриття Полтви. І за його ініціативи створили спеціальну комісію.

Висновки роботи комісії викликали великі дебати. Навіть Людвік Радавський відмовився ставити свій підпис, бо не погоджувався з використанням Полтви як головного каналізаційного колектора. Проти цього виступило і Лікарське товриство, але міська рада і магістрат вирішили провести перекриття ріки.

Роботи розпочалися навесні 1885 року і продовжилися до 1887 року. Остаточно прекриття Полтви в центрі міста закінчили 1886 року. Усіма роботами керував інженер Вацлав Ібіанський. Під час проведення робіт у річищі Полтви знайшли багато людських кісток, що свідчило про численні облоги міста. Людські останки поховали 7 вересня 1887 року на Стрийському цвинтарі.

Засклеплення Полтви у 1885-1887 рр.між Оперним театром і Заньковецькою, межа пл. Міцкевича і пр. Свободи

У Львові побутує байка про Полтву під Оперним театром. Так-от, хочу заспокоїти і скажу, що Зигмунд Горголевський був грамотним архітектором. І разом з Іваном Левинським вони звели надійну споруду. Але для вдалого розміщення театру потрібно було дещо змінити русло Полтви. Річ у тім, що на двох берегах Полтви є два театри. Театр Скарбека звели 1842 року на правому березі, коли річка ще була відкрита, тому бічний фасад не відповідає лінії забудови Проспекту Свободи. А театр Опери звели на лівому березі, коли річка вже була засклеплена, і розташований він у бетонному колекторі, тому нічого підмивати не може.

Зигмунд Горголевський помер у 1903 році, тому злі язики почали поширювати брехню про самогубство. Але газети того часу публікують некролог, де можна прочитати, від чого помер цей видатний архітектор.

Все, що залишилося від фортифікацій, то це фрагмент стіни біля рекоструйованої «Вежі Крамарів». А найдавнішою будівлею слід вважати будинок 1-3, розташований на розі вул. Коперника і пр. Свободи. Його побудували у два етапи за проектом невідомого архітектора: в 1809-1811 звели його ліву частину (будинок №1 від вул. Коперника), а в 1821-1822 – праву частину (будинок №2). Спочатку будинок належав торгово-банківській фірмі «Й. Гауснер та В. Віолянд» (так звана кам’яниця Гауснера), а в 1845-1939 власником будинку стало «Кредитне товариство землевласників».

Будинок на пр.Свободи, 1-3,  розташований на розі вул. Коперника і пр. Свободи

Відомо, що в 1853-1855 тут мешкав австрійський архікнязь Карл Людвіґ, прибуття якого до Львова відзначили феєрверком та факельним походом по проспекту. Від його імені походить давніша назва проспекту. В 1930-х в будинку проживав над кінотеатром "Палац" гр. Войцех Дідушицький. Наприкінці 1940-х за проектом архітектора М. Микули надбудували четвертий поверх. Ампірний декор його головного фасаду вважають одним з найпишніших у Львові. Тут розміщено рельєфи на міфологічні теми. Зокрема, дві версії міфу «Амур і Психея» авторства Гартмана Вітвера, а також «Парис викрадає Єлену» та «Еней рятує батька» авторства А. Шимзера.

Найновішим можна вважати будинок номер 6-8, зведений на місці двох давніших будівель у 1964 році архітектором Я. Назаркевичем.

На розі вулиці Дорошенка є будинок номер 11, споруджений у 1882-1884 роках, як готель «Центральний» архітектор Е. Галль. Від того часу на фасаді зберігся невеликий скульптурний фриз з казковими грифонами. У готелі на прикінці 19-го століття зупинялась Леся Українка. Нині будинок об’єднаний з сусіднім номер 13, у якому розташований «Гранд-Готель». Його збудували у 1893 році за проектом Е. Герматника. Скульптури фасаду виконав Л. Марконі. «Гранд-Готель» одним з перших у Львові отримав у 1893 році електричне освітлення.

Поруч з «Гранд–Готелем» є будинок номер 15. Нині це – «Музей етнографії та художнього промислу». Один з найбільш презентабельних будинків на проспекті Свободи. Його спорудив Юліан Захаревич у 1891 році для Галицької ощадної каси. Фасади будівлі подібні до крил птаха, що сходяться до напівкруглого фасаду, увінчаного банею. Під банею аттик із скульптурною групою Л. Марконі «Ощадність». Багато хто називає цю скульптуру «Статуєю Свободи», але це не так. Це символ банківського успіху та фінансового процвітання, просто багато людей колись вважали, що найбільшу свободу дають гроші, тому символ фінансового процвітання почали називати символом свободи. По боках від центральної фігури є алегоричні зображення промисловості та сільського господарства. Саме вони дають найбільші прибутки.

Навпроти – будинок номер 17, який постав у 1912 році, як філія Празького кредитного банку. Це будівля у стилі пізньої сецесії. Над його створенням працював архітектор М. Блеха та скульптор Е. Кодет.

Будинок номер 20 – це Національний музей. Він постав у 1898-1903 роках, як Художньо-промисловий музей. Це одна з небагатьох будівель Львова, де в проект було внесено функціональне призначення для музею.

Слід згадати також про пам’ятник Т.Г. Шевченка. Історія його спорудження насичена дискусіями та навіть скандалами. Почалось із того, що на клумбі з тюльпанами з’явилась таблиця із закликом спорудження пам’ятна Кобзареві. Ще був СРСР із його системою адміністративного тиску, але почалася перебудова і тиск громадськості набрав розмірів цунамі. Було проведено цілий ряд конкурсів, і після розвалу СРСР монумент таки звели. Місце для пам’ятника обрали дуже вдало. Колись там вже стояв пам’ятник Яну ІІІ Собеському (нині він – у місті Гданську). Авторами пам’ятника українському пророку стали В. та А. Сухорські.

Завершується проспект будівлею Оперного театру. Про цю будівлю є дуже багато публікацій та розповідей. Сам театр зводився не на проспекті, а на окремій площі, котра називалася площею Голуховських. Хочу зупинитися на історії площі перед театром. Коли я був школярем, то ще перед театром був проїзд для транспорту, а у 30-і роки 20-го століття польська влада спорудила перед театром меморіал. Сюди було підведено газову трубу та облаштовано чашу з «Вічним Вогнем». Поруч постійно виставлялася почесна варта. Після радянської окупації 1939 року меморіал знесли, а газову трубу заглушили. Коли у 1941 році до Львова ввійшли німецькі окупанти, то вони по-своєму використали вже існуючу трубу. Тут спорудили великий куб із написом «Adolf Hitler Ring».

Польська чаша з «Вічним Вогнем» з підведеною газовою трубою

Монумент на честь Адольфа Гітлера «Adolf Hitler Ring»

Камінь, що залишився від монументу гітлеру до 1952 року

Пам'ятник леніну біля Оперного театру у Львові

Зверху на кубі розташовувалася чаша, схожа до чаші на берлінській олімпіаді 1936 року. У 1944 році чашу знесли, облицювання куба зняли, але сам фундамент не зруйнували, і на ньому у 1952 році спорудили пам’ятник леніну. Авторами монументу були скульптор С. Меркуров та архітектори В. Шарапенко та С. Француз. Львів’яни жартували, що це пам’ятник коминяреві, що вилазить із димоходу. А також визначили цікаву точку, з котрої слід було фотографувати цей монумент. Голова леніна візуально ставала на одну лінію із фігурою на Оперному театрі так, щоб було видно лише кінчики крил, і тоді складалося враження на фото, ніби у леніна виросли роги.

Цей пам'ятник демонтували з санкції місцевої влади 14 вересня 1990 року у присутності понад 50 тисяч громадян. Бронзову фігуру пізніше розплавили і використали для спорудження у Львові пам'ятника Жертвам комуністичних злочинів. Після демонтажу пам'ятника леніну виявилося, що він був збудований на надгробних плитах з єврейського кладовища та плитах з поховань вояків УГА та УСС. Але треба згадати, що цей пам’ятник споруджували на фундаменті монумента на честь Гітлера.

Зазначу, що за останні приблизно 100 років проспект Свободи бачив дуже багато демонстрацій, мітингів та усіляких заходів, де збиралося так багато людей, що важко навіть підрахувати.

Загальна довжина проспекту становить близько 575 метрів, але це не заважає львів’янам вживати назву «стометрівка».

Фото та відео Петра Радковця

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.