Фото: West News
Понад століття без Франка. Чи з Франком?
Сьогодні, як і щороку цього дня (28 травня), традиційно вшановуємо його пам’ять.
Цьогоріч, щоправда, за дещо особливих умов: без бучних масових заходів, з дотриманням соціальної дистанції та інших заходів безпеки та протидії пандемії.
Та все ж – як і щороку, ми знову приходимо на могилу Франка: з молитвою, словом, піснею, спогадом і вдячністю.
Усе це, звісно, добре, потрібно і правильно. Це я без тіні іронії.
Квіти, вінки, відправи, декламації й прокламації, вишиванки й краватки, пісні і гімни (неодмінні «Каменярі», «Вічний революціонер» і «Не пора…») – усе це – підкреслюю – логічно, доречно й необхідно.
Читайте також: Свято, що нагадує про два світи. Що ми не знаємо про Вознесіння
Як і гробівці та надмогильні пам’ятники. Вони потрібні нам, щоб нагадувати про пам’ять. Живим – про мертвих.
Усі ці форми увічнення класика освячені традицією, і їх немає сенсу оскаржувати.
І я цього не робитиму. Бо й сам там бував щороку – із внутрішнього обов’язку, не з примусу. Як і всі, молився, співав і слухав. У вишиванці, як і більшість. Щоправда, іноді непросто було приховати алергічні реакції на деякі надто вже занудні й пафосні промови і не завжди однаково талановиті декламації.
Тільки цікаво мені, скільки з тих, що цими травневими днями щороку ритуально вшановують пам’ять «великого Каменяра», «Вічного революціонера» й «українського Мойсея» (не лише у Львові на Личакові, а й по всій Україні та далеко за її межами), повернувшись із ювілейних урочистостей, знімуть вишиванку та візьмуть до рук БОДАЙ ОДИН ТОМ з усієї Франкової багатотомності і прочитають – для себе – не для вчительки чи не до заліку/іспиту, а ДЛЯ СЕБЕ САМОГО! – БОДАЙ ОДИН ТВІР того, кого так ревно вшановували?
Дай Боже, щоб таких було більше, ніж я собі думаю. Але впевнений, що їх таки буде значно менше, ніж тих, хто приходить на цвинтар, бере участь в урочистих академіях та відкритих уроках.
Переконаний: Франко зараз не на Личаківському цвинтарі. Він узагалі – не на цвинтарі. Зарано списали.
Читайте також: Свято, що нагадує про два світи. Що ми не знаємо про Вознесіння
Справжній Франко ЖИВИЙ (хоча це й не заперечує того факту, що він помер понад 100 років тому). Тож, ушановуючи мертвого, не забудьмо про живого.
Ми добре навчилися ВШАНОВУВАТИ пам’ять.
Ще краще було б тепер навчитися по-справжньому ШАНУВАТИ того, чию пам’ять вшановуємо.
У випадку Франка (як, мабуть, і всіх людей книги, людей слова) «шанувати» з конечністю означає «ЧИТАТИ».
Аж дивно: маємо знову, як у дитинстві, перед школою, вчитися читати: літери – склади – слова – речення – текст – сенс… Знову «Грицева шкільна наука» – «абабаґаламаґа»?..
Так, знову. Бо це найефективніший спосіб комунікації з тими, кого вчасно не почули, але почути мусимо. І зрозуміти також – попри прижиттєве нерозуміння.
Не шукаймо Франка на цвинтарі. Його там НЕМА. Його душа давно вже в Бога (очевидно, дискутує з Усевишнім на насущні смисложиттєві теми – інакше не вмів-бо…), а тіло зотліло.
Тож не варто аж так журитися, якщо, маючи бажання, через карантинні обмеження чи з інших причин не зможете прийти до Франкової могили на Личакові.
Читайте також: Український – не завжди україномовний або Чому нам потрібно розвивати власний блогінг
Шукаймо Франка у його ВЛАСНИХ ТВОРАХ. Навіть не в численних писаннях ПРО НЬОГО – вони ж бо завше вторинні і суб’єктивні. І наші не виняток.
Там, у власних авторських текстах, він точно є – живий, цілий і справжній. І відкритий до нових прочитань, діалогів і полемік.
Якщо ми наважимось на пряму розмову з ним – без посередників – це й буде найкращий спосіб увічнення його пам’яті.
І найкращий прояв щирої шани.
P.S. Якщо хтось хоче дослухатись до цих міркувань – прошу дуже, для початку: Франко І. Твори в 50-ти томах + доповнення [у 56-ти томах] [djvu, pdf] | Оцифровано Гуртом. https://toloka.to/t27471
P.P.S. Для тих, хто вважатиме цей допис занадто різким чи провокативним, – вірш Івана Франка про нашу традиційну некрофілію у ставленні до своїх героїв. Написано 110 літ тому, близько 1906 року, і тоді ж уперше опубліковано у циклі «Нові співомовки» збірки «Semper tiro». Далі – без коментарів.
ЦЕХМІСТЕР КУПЕР’ЯН
Облягали ляхи місто
Десь в часі Руїни,
Штурмували брами й мури,
Підкладали міни.
Боронилося козацтво,
Й міщани не спали,
День і ніч гриміли з мурів
Пушки й самопали.
Але Купер’ян-цехмістер
Був за всіх завзятий,
Цеховому товариству
Нишком став казати:
«Годі, братця, нам на мурах,
Як сичі, сидіти,
Покажім, що й ми, міщанство,
Не страшкові діти!
Вдармо ніччю на їх табір
З крутого байраку!
Згиньмо або тих ляшеньків
Зотрім на табаку!»
Як згадали, так зробили,
Щастила їм доля,
І розбили вражу силу,
Як пух, серед поля.
Радість! Слава! Крик і гомін!
Збігаються в місті
Шевці, кравці, всякі справці –
Не сто і не двісті.
І вітають Купер’яна
З його вояками,
Як героя, всю дорогу
Всипали квітками.
А на площі чорна рада:
Взяли всі гадати,
Яку б тому Купер’яну
Нагороду дати?
Одні кажуть: «Чим він досі
Був у нас? Цехмістром!
Тепер його за заслугу
Виберім бурмістром!»
Другі кажуть: «Що, бурмістром?
Ми на се не згожі!
Най він буде комендантом
В огневій сторожі».
Треті кажуть: «Ні, панове,
Іншу раду маймо,
Купер’яну від нумеру
По дукату даймо!»
«Ні, ні, ні! – реве громада
Одностайним хором. –
За геройство гроші брати?
Ну, се був би сором!»
Знов незгода, знов гармидер,
Сяк і так міркують;
Що хто скаже, кличуть: «Славно!»
А інші кепкують.
Аж ось вискочив на лаву
Пузатий бурмістер
Та й закликав: «Най жиє нам
Купер’ян-цехмістер!
Дав нам бог такого мужа
Ворогів розбити,
Та не дав нам знать, яку б то
Честь йому зробити.
Гроші дати – сором брати,
Та й ми ж бідні люди;
На уряд його поставить –
Іншим заздро буде.
Поки він живий між нами,
То все нам завада –
То ж, панове цехмістрове,
Ось моя вам рада:
Зараз тут його убиймо,
На паль посадімо,
По смерті ж його оплачмо
І святим зробімо.
І насиплемо над тілом
Могилу високу,
Будем поминки справляти
Два рази до року».
«Славно! Славно! От так рада!» –
Всі враз загукали,
А цехмістра Купер’яна
Навіть не питали.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
