Вулиця Ягеллонська (нині – Гнатюка) / Фото до 1914 року

Вулиця – це не лише поштова адреса.

Це ще і долі багатьох людей

(П.І.Гаркаві)

Сьогодні хочу поговорити про одну з центральних вулиць Львова на лівому березі річки Полтва. Регулярна забудова цієї вулиці розпочалась аж у XVIII і XIX століттях.

Коли я почав писати про вулицю, названу на честь видатного діяча української культури, то зіштовхнувся з цікавою ситуацією: більшість львів’ян називають її вулицею Гнатюка, решта – Володимира Гнатюка, а насправді повна назва – вулиця Академіка Володимира Гнатюка. Тому що названа вона на честь українського етнографа, фольклориста, мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача та громадського діяча, члена-кореспондента Петербурзької АН (1902 р.), академіка АН України (1924 р.), члена Чеського наукового товариства (1905 р.), Празької та Віденської академій наук.

 Володимир Гнатюк

До того ця вулиця називалася: Єзуїтська, або ж Поєзуїтська (1795 р.), Ягеллонська (1871 р.), Чернишевського (1941 р.), Ягеллонська (1941 р.), Поліцайштрассе (1941 р.), Ягеллонська (1944 р.), Горького (1944 р.). Свою сучасну назву вулиця, що сполучає проспект Свободи і площу Григоренка, отримала в 1991 році.

вул. Академіка Володимира Гнатюка

Спочатку це була заміська дорога, що вела від мурів міста до фільварку заможного міщанина Станцля Шольца, який наприкінці XVI століття заснував селище Станцльова Воля. Розкинулося воно майже поруч із сучасним головним корпусом Львівського національного університету ім. І. Франка. В 1602 році цю власність викупили єзуїти і на цій землі заклали великий сад. На цьому місці нині Парк імені Івана Франка. В міських стінах був облаштований прохід до дороги, що згодом називався «Єзуїтська хвіртка». А через Полтву був перекинутий міст. Важко собі уявити, що колись на місці теперішньої вулиці були великі болота, де до початку XIX століття полювали на качок.

Цю територія почали активно освоювати за Австрії (1772 р.), оскільки за наказом влади були знесені фортифікаційні споруди і місто вийшло за межі свого середньовічного ядра. В першій половині XIX століття на цих землях постали приватні маєтки та вілли. Згодом, у другій половині XIX – на початку ХХ століття, тут постали ділові квартали австро-угорського Львова.

 Давній готель «Англійський»

«Музей Етнографії та художнього промислу»

Навпроти стоїть ще одна банківська будівля, споруджена в 1912 році за проєктом чеського архітектора Матея Блєхи в стилі пізньої сецесії. Разом ці дві будівлі можна сприймати як «ворота» до ділового Львова: на цій доволі короткій вулиці було досить багато банківських установ і фінансових фірм.

Банківська будівля навпроти «Музею Етнографії та художнього промислу» на вул. Академіка Володимира Гнатюка

Будинок під №3 є зразком так званого сталінського ампіру. Звели його в 1957 році (загалом у Львові не так багато зразків цього архітектурного стилю). 

Будинок №4 – житловий, зведений у 30-их роках ХХ століття. Ще не так давно на першому поверсі там було бістро-кафе «Мандрики». Саме так називалася страва, яку тут подавали і яка дуже подобалася львів’янам і гостям нашого міста.

Будинок №5/7 має такий номер, тому що дві будівлі об’єднали в одну. Львівським меломанам це місце знайоме завдяки крамницям, де можна було купити платівки, а згодом диски з відомими мелодіями.

Будинок на вул. В. Гнатюка №5/7 

Будинок під №6, можливо, був зруйнований під час Першої або Другої світових воєн. У адресній книзі міста Львова за 1913 рік міститься інформація, що тут був Банковий дім із кантором Н. Раппапорт, крамниця прянощів Селіга Шидлера, крамниця з продажу меблів Баруха Чиша, ресторан Ісаака Теннебаума та продаж вугілля Янгера і Марголєса. У польських довідниках за 1916 – 1939 роки будь-яка інформація про будинок за цією адресою відсутня. В 2010 році на цьому місці спорудили шестиповерховий будинок, де нині готель «Джем».

Чотириповерхова наріжна кам’яниця №8 збудована 1902 року за проєктом Зигмунта Кендзерського в стилі пізнього історизму на замовлення адвоката, доктора права Антонія Дзєндзєлевича. Тепер це багатоквартирний житловий будинок, де на першому поверсі розміщені зали ресторану «Прага», а біля входу гостей зустрічає колоритна фігура в одязі початку ХХ століття.

Будинок №11 – це Перший український театр для дітей та юнацтва, а також Обласний відділ у справах мистецтв. Наприкінці XIX століття тут була дерев’яна споруда для спортивних змагань, викуплена Фанею Сокол, і в 1890 – 1891 роках перебудована на театр за проєктом Саломона Рімера. 1905 року той самий архітектор збудував на цьому місці літню естраду. 1918 року на замовлення нових власників – Вурма і Гімпля – Рімер спорудив дах. У 1937 – 1938 роках будівлю розібрали і для потреб єврейського театру звели нову, в стилі функціоналізму, за проєктом Даніеля Кальмуса. За радянських часів у колишньому приміщенні єврейського театру був Театр юного глядача ім. М. Горького.

Перший український театр для дітей та юнацтва на вул. Гнатюка, 11

Будинок №12-А є офісним комплексом класу А «RIUS», спорудження якого тривало у 2012 – 2014 роках. Досить довго точилися дискусії, чи можна взагалі тут щось будувати. Ще змалечку я чув історію, чому в сквері на цьому місці були висаджені «райські яблуні» на вшанування пам’яті юдеїв, розстріляних тут у перші дні німецької окупації в 1941 році. Згодом я намагався знайти підтвердження цього факту, але марно.

У будинку №17, зведеному наприкінці XIX – на початку ХХ століття, проживав відомий львівський батяр, лікар-психіатр, а заразом актор театру «Не журись» Богдан Рибка. Колись, можливо, тут буде йому меморіальна таблиця.

Богдан Рибка

Будинок №20/22 – колишній прибутковий дім родини Ґрюнерів, збудований у стилі раціонального модерну фірмою Міхала Уляма за проєктом Романа Фелінського та Фердинанда Касслера (1910 р.). Тут від травня 1907 року діяв кінотеатр під назвами «Вандерленд» (1912 – 1913 рр.) і «Ягеллонський» (1913 – 1914 рр). Його власником був відомий кінопідприємець Мельхіор Майблюм. На початку Першої світової війни він виїхав зі Львова, і майже всі засновані ним кінотеатри припинили існування.

Будинки № 20/22

В будинку №22 на той час працювали редакції польського часопису «Ґоспо́да» і місячника єврейської молоді «Моріах», а також крамниця Самюеля Санделя, в якій продавали лаки і фарби. За радянських часів тут було Міськтрансагентство №1, а в 1961– 2020 роках – міські залізничні каси попереднього продажу квитків. 2007 року міська влада запропонувала «Львівській залізниці» викупити або орендувати приміщення міських залізничних кас через те, що не захотіла надалі надавати ці приміщення їй в безоплатну оренду. 2020 року залізничні каси закрили, і приміщення очікує нового власника. Будинок внесений до Реєстру пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним №770.

Будинки № 20/22

У 1952 році вздовж вулиці проклали тролейбусну лінію №1 «Центр – Вокзал». Згодом тролейбусні маршрути забрали з центральної частини Львова. 

Коли прогулюєшся вулицею Академіка Володимира Гнатюка, перед очима постають будівлі, з якими пов’язані людські долі та історичні події. Просто варто хоч іноді роззиратися навкруги і заглядати в книжки.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.