фото умовне: соцмережі
Днями моя подруга в соціальній мережі поставила запитання: «Хто допомагає вам у житті? Чи маєте особистого юриста, фінансового консультанта, духівника, спортивного тренера, перукаря…?»
З двох десятків людей, які відповіли на це запитання, лише троє назвали юриста (про всяк випадок я й «рєшалу» врахувала). Для порівняння: психолога назвали восьмеро.
Ми живемо безтурботно, завжди сподіваючись на краще, або, принаймні, на те, що якось воно буде. Аж поки не прийде день, коли вже не «якось».
Як часто ви виходите з дітьми у місто? Як часто заходите до крамниць чи буваєте в інших громадських місцях? Чи готові ви до того, що на вашу дитину щось упаде й покалічить? Чи знаєте, що тоді зроблять винуватці? Вони вдаватимуть, що нічого особливого не сталось, поки ваша дитина в лікарні переживає великий біль і страх, а ви не можете ні спати, ні їсти? Чи готові ви це пробачити?
Я – ні. Я теж не була готова до того, що сталося. Третього квітня на моїх дочок – дворічну й п’ятирічну – у крамниці впав неприкріплений стелаж. Він накрив їх повністю.
Менша відбулась переляком, а старша під вагою стелажа вдарилась головою об бетонну підлогу. Вона стояла й закривала личко руками, а кров потічками текла мені на руки й штани з ран на чолі та губі. Я лише могла повторювати: «з тобою все буде добре».
В лікарні моїй дочці наклали шви на обличчя. Наступного дня права сторона личка й губа розпухли; через набряк око не відкривалось, вона не могла їсти й пити. Я не могла уявити, що таке станеться з моєю дитиною.
На тому стелажі, що впав, були іграшки та інші дитячі товари. Коли працівники крамниці розставляли їх на полицях на видному місці, вони хотіли, щоб діти підходили туди, брали речі з полиць, роздивлялись їх. Адже їхня мета – продати товар, який сподобався дитині. А дитина завжди буде там, де їй цікаво, й має на це право.
Читайте також: Мама дівчинки, на яку впав стелаж у крамниці, просить ЛМР створити слідчу комісію
А ще адміністрація крамниці повинна гарантувати безпеку всіх відвідувачів: цього від них вимагає закон. Але не зробила цього. Я була не єдиною відвідувачкою з дітьми в крамниці в ту мить, і щодня під незакріпленим стелажем перебувало чимало малюків. Продавцям було байдуже.
Їм і зараз байдуже. Жоден із представників крамниці, з якими я говорила, не співчував і не жалів дитину, не сказав, що шкодує про те, що сталося. Як мав би зробити представник закладу, який дбає про своїх споживачів і про свою репутацію. Ці ж переймаються лише тим, щоб не понести відповідальності.
Та найбільше засмучує те, що, розмовляючи з родичами, друзями, представниками влади та просто знайомими, я переконалась: багато хто вважає, що не сталось нічого страшного. «Мати недогледіла дитину», як цинічно змалювала ситуацію представниця крамниці. Люди звикли, що заклад торгівлі не несе відповідальності ні за що. А дитина – це те саме, що сумка, яку не треба випускати з рук, аби її не вкрали, а не повноцінна людина, що має свої права.
Багато хто сприймає цю ситуацію саме так. Багато хто, але не всі – отже, не все втрачено.
Нам усім варто зняти рожеві окуляри й відповісти собі на просте запитання: йдучи зі своїми дітьми на прогулянку або до крамниці, чи готова я стати на захист своїх прав і прав своїх дітей? Чи обмежуся тим, що поплачусь на кухні подрузі й звернусь до психолога?
