фото: Євгеній Кравс

Письменник Богдан Волошин згадує різдвяні приготування зі свого дитинства – у спогадах нічого не змінилось.

Я почуваюся маленьким хлопчиком: мама спекла хрусти, бабця наставила в братруру паляницю, а я кручуся по кухні, заважаючи татові терти мак. Він мене відганяє, але зосереджено крутить макогоном, втираючи чорні зерна маку у цегловий бік макітри, затиснутої між коліньми.

Читайте також: Як повернутись у дитинство, або Пампушки моєї бабці Марії

За якийсь час макова маса біліє і тато, зітхнувши, йде курити на сходову клітку старої австрійської кам'яниці, пропахлої дзиґарами, котами і пивницею. Дзядзьо в сухих жилавих руках тримає ґазету «Наше слово» і щось собі муркає у прокурені вуса. В хаті пахне лінивими голубцями, варениками з квашеною капустою, грибовим сосом і пампухами...

Такі милі спогади з давно прожитих днів. Наче й не було усього цього, але ж ні! В хаті знову пахтить пляцками, вуджениною і голубцями. А завтра на кухні ледачо булькатиме холодець і пектимуться бокаті коропи на бритванці, начинені смаженою цибулькою і морквою. А пізніше на столі вистигатиме запашний сирник... Наче нічого й не змінилось. Лише все більше тих, кого не повернеш, і все важчий міх літ за плечима.

Читайте також: Богдан Волошин про справжніх галичан і Діснейленд у Львові

Але від Різдва дорога вже стелитиметься до Великодня, до весни. Рік покотиться з новорічної гори, чим раз дужче набираючи швидкості. І за якийсь місяць ми забудемо це зимово-дощове свято в ґумовцях, яке житиме лише в діточих спогадах: маленький хлопчик, зовсім молода мама, тато з макітрою, дзядзьо біля вікна і сива бабця при братрурі... Добре, що вони є. Хоча б у спогадах.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.