Роман Балук

До місцевих виборів залишилося менше, ніж півроку. Ці вибори відбудуться за новими правилами, адже у грудні 2019 року Верховна рада України прийняла новий виборчий кодекс, у якому змінила порядок проведення місцевих виборів. Для того, щоб зрозуміти, наскільки суттєво змінено правила гри і хто від цього може виграти, Юрій Лукашевський спробував змоделювати результати виборів депутатів до Львівської міської ради за новим виборчим кодексом відповідно до даних минулих виборів 2015 року.

У ЗМІ та соціальних мережах вже було опубліковано багато критичних зауважень стосовно значного здорожчання виборчої застави. Внесок піднято у 10 разів і це суттєво ускладнить громадянам можливість скористатись своїм правом бути обраними до представницьких органів влади. Проте це не єдина і далеко не найважливіша зміна прописана у Законі.

Нагадаю, що місцеві вибори у 2015 році проходили за пропорційною системою, місто Львів було поділено на 64 виборчі округи і політичні партії мали можливість висувати своїх кандидатів у кожному із цих округів. Для участі у виборах партії треба було внести грошову заставу у розмірі 28361 грн. Кошти повертались, якщо партія долала виборчий бар’єр. Партії, які набрали 5 % і більше голосів, отримували можливість делегувати до складу міської ради своїх кандидатів відповідно до кількості отриманих мандатів. Перший номер списку проходив поза квотою, решта – відповідно до найвищого відсотку отриманих голосів в межах 64 виборчих округів.

Ця система виборів допомогла стати депутатами найбільш популярним кандидатам, нівелювала значення партійного списку. Адже кінцеве рішення залишалося за виборцями і партійні лідери навіть найбільш рейтингових партій нікому не могли на 100% гарантувати проходження до міської ради, звісно якщо не першим номером. Для кандидатів значно важливішим був зв’язок і популярність серед виборців на окрузі, ніж прихильність партійного керівництва. Поділ міста на багато округів також у 2015 році дав можливість громадам Винник, Брюхович та Рудне мати своїх депутатів у складі Львівської міської ради. У випадку Рудне – одразу трьох від різних політичних сил. Така система була б як ніколи актуальною в умовах проведення виборів у форматі ОТГ. Менші громади, які увійдуть до складу Львівської ОТГ могли б розраховувати не лише на свого старосту у складі виконкому, але й свого депутата у складі Ради.

Для виборців ця система було доволі зрозумілою та простою, проте мала два недоліки – деякі округи залишались без обраного депутата від будь-якої партії, а також виборець не мав можливості обирати між різними кандидатами від однієї партії. За цієї системи вага голосу виборця значно переважала вагу впливу партії. Не дивно, що вибори 2015 року подарували рекордну кількість безпартійних депутатів у складі міської ради.

Ключові цифри на виборах до Львівської міської ради 2015 року

У 2015 році участь у виборах взяло 275 590 виборців, відповідно прохідний бар’єр 5% для партій становив 13 780 голосів. Цей бар’єр подолало 7 політичних сил, за яких сумарно проголосувало 228 944 виборців. І ці сім партій розділили між собою 64 депутатських мандати і сформували відповідно 7 політичних фракцій у складі Львівської міської ради. Відповідно виборча квота одного депутатського мандату становила 3577 голосів.

Інформація із даних на сайті ЦВК https://www.cvk.gov.ua.

Що ж пропонується в оновленій редакції закону про місцеві вибори

Збережено пропорційну систему виборів депутатів. Тобто, будь-який кандидат у депутати, має бути висунутий якоюсь політичною партією. Проте суттєво скорочується кількість виборчих округів (рекомендація законодавця один округ на 10 депутатських мандатів) у випадку Львова має бути утворено від 4 до 8 виборчих округів. Кінцеве рішення щодо кількості округів має прийняти міська виборча комісія на другий день початку виборчого процесу. Пропоную для зручності подальшого аналізу – зупинитись на цифрі 6, яка відповідає 1/10 складу ради, а також кількості районів у місті.

Місцеві осередки політичних партій будуть формувати кілька виборчих списків, один загальноміський і відповідно 6 регіональних списків. Кількість кандидатів не більше 64 у загальноміському списку і від 5 до 12 в кожному регіональному списку.

Тобто, у кожної партії буде 7 різних списків, що не додасть простоти виборчому процесу та його розуміння для виборців. Загальноміський та 6 регіональних списків самостійно формуватиме кожна партія. Виборець не матиме жодного впливу на цей процес. В цьому контексті нагадаю, що суттєво зросла вартість участі у виборах, для Львова грошова застава становить орієнтовно 1,13 млн грн і партіям об’єктивно треба буде вирішувати це питання збираючи кошти у кандидатів, виборців чи спонсорів.

Ще однією особливістю для формування списку є вимога, що в кожній 5 має бути по 2 особи кожної статі. Це означає, що в першій п’ятірці кожного списку партія не може висунити більше 3 кандидатів одної статі (жінок або чоловіків).

Яка ж роль виборця у цій системі?

Виборець матиме можливість прийти на вибори та віддати свій голос за улюблену партію «А», а також вписати номер найбільш достойного на його думку кандидата від цієї партії із її регіонального списку або не вписувати, так теж можна. Припустимо, що партія «А» набере 12% голосів і зможе делегувати до складу міської ради 8 депутатів. Якщо виборці голосували більш менш рівномірно по всьому місту, то партія «А» зможе делегувати по одному першому номеру з кожного регіонального списку та перший і другий номер списку із загальноміського списку. Із регіонального списку депутатом стане визначений партією кандидат під номер 1 або ж інший кандидат за умови якщо виборці частіше впишуть у виборчий бюлетень його порядковий номер. Ніби більш менш справедливо, але є одне але під назвою «25 відсотків розміру виборчої квоти». Це означає, що участь у змаганні за мандат братимуть лише ці кандидати, за яких проголосує близько 900 виборців, адже виборча квота (депутатський мандат) у 2015 році становила 3577 голосів. Тобто якщо за одіозного умовного «Сидоренка», який є першим номером у регіональному списку популярної у місті партії проголосує лише 300 виборців, а за знаного фахівця та порядну особистість умовного «Петренка», який є другим у списку – 850 виборців, однаково депутатом стане Сидоренко.

До слова, у 2015 році мінімальна кількість голосів за якої кандидат у депутати став депутатом міської ради становила 342 голоси, натомість максимум – 2099 голосів.

На регіональний список вплив виборця теж буде швидше номінальний. Шанси подолати 1/4 виборчої квоти буде лише у кандидатів від найбільш рейтингових партій (рейтинг 20% і вище). І то це дуже умовно. Бо навряд чи усі 100% виборці вписуватимуть номер любого серцю кандидата.Особливо, якщо бюлетень матиме такий вигляд, як передбачають експерти руху "Чесно".

Світлина із сайту chesno.org

В свою чергу, на загальноміський список партії виборець не матиме жодного впливу, як партійне керівництво вирішить, так і буде. І в умовах високої виборчої застави та вартості виборчої кампанії можемо здогадатися, хто може мати перевагу в очах партійного керівництва чи умовний бізнесмен чи умовний фахівець чи науковець.

Зазначу окремо кілька слів щодо бізнесменів (підприємців) як депутатів. Знаю дуже багато класних, розумних та цікавих  підприємців серед діючих та колишніх депутатів міської ради. Вважаю, що така категорія людей обов’язково має бути представлена в Раді, оскільки вони вміють мислити системно, є відкриті та прямі у спілкуванні, вміють цінити свій та час колег, знаходити компроміси,  а також зазвичай мають цікаві ідеї для розвитку міста. Але у людей з бізнесу є недолік – це значний приватний інтерес, пов'язаний із специфікою їхньої підприємницької діяльності, що може впливати на кінцеві рішення, які вони приймають від імені громади. Важко уявити сферу бізнесу, яка б не була пов’язана із життєдіяльністю міста, тому голосуючи за одне чи інше рішення таким депутатам нерідко доводиться обирати між інтересом свого бізнесу та інтересом громади. Якщо коротко, то це класичний конфлікт інтересів між публічним та приватним благом.  Якщо в Раді будуть представлені виключно люди бізнесу, то такий конфлікт інтересів може стати тотальним.

Який би був склад теперішньої Львівської міськради

Оскільки новий виборчий кодекс зберігає пропорційну систему виборів із виборчим порогом 5%, то до Ради б пройшли цих самих сім політичних сил, що є зараз. Але суттєво відрізнятиметься перелік кандидатів від цих партій, хто став би депутатом. У 2015 році по закритому списку партії депутатами стало лише 6 кандидатів (перші номери списку), інші 58 стали депутатами завдяки рейтингу партії та своєму персональному рейтингу на виборчому окрузі (відкритий список). Якщо б тоді вибори відбулися згідно нового виборчого кодексу, то розподіл між закритим списком та відкритим списком виглядав би наступним чином: 24 депутата було б обрані за закритим загальноміським партійним списком, ще 40 за регіональними списками. З них лише у списку Самопомочі із рейтингом понад 30% був би присутній елемент змагальності. Усі 64 кандидати подолали б бар’єр у 25% виборчої квоти (895 голосів і вище). Звісно за умови, що виборець завжди б вказував номер любого серцю кандидата. До прикладу у БПП «Солідарність» із рейтингом 15,63% таких кандидатів було б 5 із 64, а у решта партій із ще меншим рейтингом виборчу квоту подолали б лише 6 кандидатів. Таким чином реально за принципом «відкритих списків» було б обрано лише 35 із 64 депутатів, решта б пройшли за «закритими списками».

Сесія Львівської міської ради. Фото Роман Балук

Якщо накласти персональні результати теперішніх депутатів, то лише 41 із них гарантовано стали б знову депутатами, а це тільки 64% від складу Ради. Депутатство решти залежало б від їхнього місця у виборчому списку, а не від кількості голосів отриманих у виборчому окрузі.

Про виборчі стратегії

На виборах 2015 року основний акцент було зроблено насамперед на кандидатах на округах. Щоб здобути максимум голосів здоровий глузд підказував залучити максимальну кількість активних кандидатів на всі округи. І це було цілком реально зробити, тому що у всіх 64 кандидатів були шанси стати депутатом навіть від партії «Б» із рейтингом 5 %. Таким чином усі 64 кандидати могли також між собою розділити фінансовий тягар грошової застави, делегування своїх членів і спостерігачів до виборчих комісій, а також витрати на ведення виборчої кампанії. Натомість зараз ситуація буде інша, знаючи свій орієнтовний рейтинг партії можуть розраховувати виключно на обмежену кількість прохідних кандидатів, на яких і швидше за все ляже основний тягар високої виборчої застави та вартість кампанії, а це щонайменше кілька мільйонів гривень. До прикладу, ця ж партія із рейтингом 5% може розраховувати виключно на 4-5 прохідних кандидатів. Погодьтеся, виходить зовсім інша математика, коли ділиш 3 млн. грн на 64, а коли на 4. А, якщо згадати карантин та економічну кризу, які в першу чергу б'ють по середньому класу, то отримаємо "золотий час" для великого бізнесу. Та от чи виграє від цього громада міста?

Замість післямови

Новий виборчий кодекс, виписаний у такому вигляді, що він у рази збільшує вплив партійного керівництва на відбір майбутніх депутатів, а також вплив спонсорів на самі партії завдяки необгрунтовано високій виборчій заставі та обмеженому колу ймовірних переможців. І відповідно, зменшується реальний вплив виборця. За таких правил гри новообрані депутати більшою мірою будуть зобов’язані партії та спонсорам, ніж виборцям.

Зараз у суспільстві активно обговорюють можливі зміни до існуючого Виборчого кодексу. На моє переконання, щоб повернути змагальність у виборчий процес і зробити його хоча б частково відкритим необхідно суттєво зменшити розмір виборчої застави та скасувати або зменшити норму про 25% голосів від виборчої квоти, які необхідні для рейтингування кандидатів. Також, було б добре переглянути засади утворення виборчих округів в частині того щоб громади, які увійдуть до складу об’єднаних ОТГ гарантовано мали б хоча б одного свого депутата.