Фото зі сторінки Володимира Зеленського
Найбільший концертний зал Стокгольму на великому благодійному концерті зібрав 6 мільйонів євро станом на вечір 2 квітня. Подібний концерт організував і Лундський університет. Найвідоміші артисти усіх поколінь, крім свого перфоменсу, розповідали ще, чому вони це роблять і який особистий контакт вони мали з Україною. Наприклад, як дехто з них добирався через Рівне до Києва, і як своїми очима бачив, як російській солдати обстріляли потяг із мирними людьми. Це описує дослідниця та журналістка Світлана Одинець.
Я дивитимуся це пізніше, у записі, бо на живо слухати «Пливе кача» і нашого Скорика просто неможливо. Але про що мені хотілося написати оце у ніч, на 39-й день війни, це те, що в той час, коли в одній частині вугільна інфернальність досягла свого піку, на іншій частині маятник чітко гойднувся у інший бік, і вивільнив стільки любові, стільки світла, і стільки зірок над головою у нічному небі, що тобі залишається тільки стояти мовчки біля всього цього, з опущеними додолу руками, і думати, що людськість, саме людськість у її найвищому прояві і є суттю цього світу, і цього життя, і гарантією його розвитку.
Читайте також: «Вони бояться смерті сильніше, ніж ми». Психоаналітик Роман Кечур про путіна і росіян
Швеція – це раціональність до глибини кісток, це продуманість всього до найменшої деталі. Це фокус на справу, малослівність, безумовна відповідальність перед іншим і собою. Про це знають багато, хто з-за меж цього суспільства, але небагато хто знає, що за їхньою інтровертністю, яка здається закритістю і відстороненістю, ховаються неймовірні серця. Якщо вони відкриваються комусь, то це назавжди, або принаймні до того моменту, поки інша сторона не зрадить довіру.
Сьогоднішня Швеція – це потоки, потоки чистого тепла, скерованого на кожного українця, який сюди прибуває, і на кожну згадку про Україну. Це збирання їжі, організація побуту, об'єднанння фахівців, нові робочі місця, старт курсів (навіть при тому, що закон цього не передбачає), відкривання домівок, психологічна допомога. Вивільнена енергія любові, суцільне життя як воно є, яке вирвалося потоком з-під влаштованої безпечної життєвої рамки, як оце буває з ріками, які проривають дамбу, і ти натикаєшся на тисячі таких мікрожестів і вчинків щодня, щогодини, як кошеня з мокрим носом на ще не опізнаний світ. На дитячий малюнок про Україну на паркані на околицях міста, де і українці не живуть в тому домі, але малюнки – є. Це маленький український прапорець поруч італійського – на найстарішій, і найсмачнішій морозивній Лунду (приватна така столітня морозивна). Це схлип «о, моя дорога» – від начисто аристократичної вісімдесятилітньої шведки, біля якої ти випадково сіла в автобусі, і яка випадково щось тебе спитала (виняток з правил! Тут так не прийнято), і почула щось нетипове у твоєму акценті, і раптом «а ти звідки?» (ще одне зовсім недопустиме питання від шведа, тут вважають, що таке формулювання може поранити, або дискримінувати), і ледь не ридання у відповідь, коли я кажу – звідки ж я оце є. І за 15 хвилин спільного доїзду до вокзалу вона (виявившись відомою оперною співачкою) встигає розділити зі мною найцінніше, що у неї є: запрошення на конкурс оперного співу, який вона сама організовує. Може комусь, мовляв, знадобиться, каже вона і додає, що всіх російських співаків вони виключили з участі в перший день війни.
Читайте також: Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
Ти ходиш по цій землі, серед цих людей з комом у горлі і абсолютно зачумленою головою – від того скільки людей, скільки справжніх людей вивляється є. І мовчиш, мовчиш, мовчиш, щоб тільки не розридатися.
Слава Україні, воістину. І тому, за що ми стоїмо. Бо є заради кого стояти. Щоб потім жити у цьому новому світі, де орки згинуть, а люди – залишаться.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
